![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
lychakivskyРакетомет (або гранатомет), що складається, по суті, з труби, з котрої стартує власне ракета (граната) - відома зброя. Стріляють з такого ракетомета, поклавши стартову трубу на плече. Однак, недоліком цієї зброї є однозарядність - тоді як в бою буває потрібно стріляти не однією ракетою, а запустити їх щонайбільше.
Намагаючись збільшити кількість зарядів для такої зброї, винахідники робили її багатоствольною. Наприклад в армії США використовується ракетомет M202 FLASH, що має чотири стволи, вогонь з якого ведуть так само, [з плеча]. Однак, чотири заряди - все одно небагато, а зробити кількість зарядів ще більшою складно внаслідок обмежень, що виникають через сам спосіб стрільби [з плеча] - для багатоствольної установки на плечі недостатньо місця, і крім того, на плечі важко утримувати достатньо велику масу. Тому, щоб винайти більш багатозарядний ракетомет, потрібно відмовитись від способу стрільби [з плеча], і вигадати щось нове.
Намагаючись зобразити собі, як міг би виглядати ракетомет з багатьма стартовими трубами, я спочатку уявив чемоданчик (плаский прямокутний паралелепіпед, за розмірами схожий на великий дипломат), що висить на ремені через плече стрільця (у цій уявній конструкції, для простоти, ремінь поки що кріпиться до верхньої передньої та верхньої задньої грані чемоданчика). В самому чемоданчику, по його горизонталі, можуть бути змонтовані (в декілька рядів) стартові труби ракет, а на його верхній площині, спереду та трохи більш ззаду по її повздовжній осі, можуть бути зроблені дві вертикальні ручки, за які триматиметься стрілець правою та лівою руками, наводячи цей чемоданчик по азимуту та куту вивищення. Цей спосіб стрільби вигідний тим, що всю нагрузку від маси чемоданчика сприймає на себе перекинутий через плече ремінь, залишаючи руки стрільця вільними для наведення. Однак, на відміну від стрільби з плеча, сам чемоданчик, що висить на ремені, може бути значно важчий і більш габаритний по вертикалі, що дозволяє зробити ракетомет значно більш багатозарядним (треба зауважити, одна ракета у такого багатозарядного ракетомета може бути й меншою, та їх загальна маса - значно більшою, порівняно з тими котрі запускаються [з плеча]). Крім того, для зміни кута вивищення, доводиться пересувати по плечу ремінь, і через тертя це пересування нелегке; тому, стрільцю залишається твердо утримувати руками напрям по азимуту, і тоді така стрільба, в положенні [стоячи з ременя], буде досить прицільною, навіть якщо стріляти чергою ракет. Однак, на відміну від способу стрільби [з плеча], при вказаному способі стрільби [з ременя] важко сконструювати для такого ракетомета точний приціл - для зручної стрільби, видається найкращим просто додати до конструкції досить потужну лазерну указку, на світну пляму від якої міг би орієнтуватися стрілець, наводячи ракетомет.
Вказаний спосіб стрільби з такого ракетного чемоданчика, з положення [з ременя], можна застосовувати при настильній стрільбі прямою наводкою, на невеликі дистанції, з невеликими кутами вивищення. Однак, з цього ж ракетного чемоданчика можна стріляти і навісною траєкторією, з великими кутами вивищення. Для цього, чемоданчик можна просто поставити на землю, навести по азимуту, а потім, нахиляючи його, за верхні ручки, назад, з фіксованим упором об землю задньою нижньою гранню (п'ятою), виставити відповідний кут вивищення (його буде треба постійно підтримувати, сам чемоданчик так не встоїть, тому бажано присісти збоку від ракетомета на одне коліно, і притискати його до себе руками за верхні ручки, і ще ліктем руки котра тримає задню ручку, аби за рахунок такого притискання надійно зафіксувати перед стрільбою). Для точного встановлення значення кута вивищення, зверху на чемоданчику треба змонтувати якийсь точний вимірювач та індикатор цього кута (він був би деякою мірою корисний і для стрільби [з ременя], особливо на великі дистанції). Такий спосіб наведення ракетомету, [з упором об землю], можна застосовувати для стрільби на значно більші відстані та з закритих вогневих позицій. Для точнішого визначення необхідного значення кута вивищення, корисно зробити лазерну указку, одночасно, ще й лазерним дальноміром, щоб точно визначати відстань до цілі.
Два вищевказаних способи ведення вогню, однак, мають той самий недолік - неможливість стріляти з окопу, тоді як стрільба [з плеча] дозволяє це робити. Тому варто спробувати собі уявити, як можна було б стріляти з такого ракетного чемоданчика з окопу, щоб сам стрілець був в окопі, максимально захищений, тоді як положення чемоданчика дозволяло б вести вогонь прямою наводкою - що може бути корисно, наприклад, при обороні. Для цього, маючи на увазі розміри чемоданчика, можна застосувати досить незвичне рішення - цей ракетний чемоданчик можна покласти горизонтально, на бік, повернувши на 90 градусів навколо повздовжньої осі, і в такому пласкому положенні тримати його на голові (з центром мас приблизно на маківці), додатково утримуючи його за передню ручку однією рукою (і вигідно було б, щоб і з другої сторони була б теж така ручка, та оскільки з другої сторони дно чемоданчика, ручка з дна виступати не може, потрібна спеціальна конструкція). Така стрільба, якщо її собі уявити, була б досить зручною, і оскільки ракети, що стартують з труб, не створюють віддачі, утримувати ракетомет в такій позиції було б цілком реально, наводячи його на ціль, наприклад, тою ж лазерною указкою. Цей спосіб дозволяє стріляти настильною траекторією, але якщо стрільба [з ременя] дозволяє швидко відкрити стрільбу з похідного положення (ракетомет можна переносити на ремені), то стрільба [з голови] вигідна тим, що стрілець може бути захищений окопом (ракетомет, на голові, піднімається над рівнем бруствера), або присісти на одне коліно, що зменшить його силует для ворожих куль (стріляючи [з ременя], стрілець вимушений стояти на ногах - хоча тоді він може вільно пересуватись, а також заховатись за якусь вертикальну перешкоду - дерево, кут дому, тощо).
Маючи на увазі ці три способи ведення вогню, стає досить просто уявити собі конкретну конструкцію ракетомета (зображену на малюнку).
Основу ракетомета становить сам чемоданчик зі змонтованими в ньому пусковими трубами для ракет - їх число залежить від розмірів та маси чемоданчика, і може становити, наприлад, дванадцять: шість пускових труб у висоту, два ряди в ширину (число дванадцять зручне тим, що можна вести вогонь чергами по дві, три, чотири та шість ракет в черзі, і щоразу в загальному числі ракет поміститься ціла кількість таких черг без залишку). На верхній стороні чемоданчика, перпендикулярно до неї, змонтовано передню і задню ручки, за які стрілець може утримувати ракетомет при стрільбі [з ременя]. Зверху до цих ручок, паралельно до верхньої сторони чемоданчика, прикріплено повздовжню планку, за яку чемоданчик можна утримувати під час перенесення; на її верхній стороні знаходиться індикатор кута вивищення (сам я думав зробити його механічним, та за підказкою, краще поставити електронний, з довгастим індикатором, на який можна виводити й інші дані). В передньому зрізі цієї планки знаходиться вихідний отвір лазерної указки - дальноміра, що змонтована, як і інша електроніка, всередині цієї планки. Передня верхня ручка має зверху, прилегло до повздовжньої планки, пістолетний спусковий гачок зі скобою, а на нижній стороні вищевказаної повздовжньої планки, у її продовженні за задньою ручкою, знаходяться декілька кнопок (наприклад, чотири, формуючи акордну клавіатуру), що керують електронікою ракетомету - наприклад, перемикаючи режими стрільби, вмикаючи / вимикаючи лазерну указку, і т.п. Спереду, від нижньої грані зрізу верхньої планки, і до поверхні верхньої сторони чемоданчика (біля її передньої грані), змонтовано нахилену під кутом трапецієвидну гарду, що захищає руку стрільця від осколків (дія швидше психологічна, та незайва), а також більш надійно кріпить верхню планку.
Оскільки реалізація можливості стріляти [з голови] потребує наявності передньої ручки також і на нижній стороні чемоданчика (коли він буде покладений на бік для стрільби [з голови], верхня й нижня передні ручки стануть правою та лівою), знизу чемоданчика повинно бути зроблено наступну конструкцію. З нижньої сторони чемоданчика виступають вниз дві ручки, передня і задня, форма та розміщення котрих симетричні ручкам на верхній стороні (крім спускового гачка зі скобою: оскільки при стрільбі [з голови] спусковий гачок на верхній передній ручці буде вкрай незручним (його доведеться натискати мізинцем), варто зробити на нижній передній ручці ще один спусковий гачок, спеціально для стрільби [з голови]; його, зі скобою, можна розмістити зверху нижньої передньої ручки, прилегло до нижньої сторони чемоданчика, що дозволить зручно натискати його вказівним пальцем і лівої, і правої руки - залежно від того, на правий чи на лівий бік буде покладено ракетомет для стрільби [з голови]). Знизу до нижніх ручок кріпиться опорна лижа, в довжину й ширину трохи менша за довжину й ширину чемоданчика - на цю лижу ракетомет спирається, коли його поставити в нормальному положенні на землю. Спереду лижу закруглено вгору, закруглений носок лижі закріплено спереду до нижньої сторони чемоданчика. В носку лижі зроблено виріз, в якому змонтовано коліщатко, котре, коли ракетомет стоїть на лижі, тільки торкається землі, а якщо ракетомет, перекосивши, підняти за верхню задню ручку під кутом до землі, то він залишиться спиратись на землю тільки коліщатком, що дозволятиме легко перевозити ракетомет по землі (як переміщають на коліщатах великі чемодани). Коліщатко дозволяє економити сили, коли ракетомет треба далеко переміщати по рівній поверхні (тягнути його на коліщаті значно легше аніж нести), і таким чином, дозволяє зробити ракетомет, при рівних можливостях мобільності, важчим, отже потужнішим. Зрозуміло, лижа повинна бути зроблена достатньо міцною, щоб, коли нахилений під великим кутом звищення заряджений ракетомет спирається об землю тільки її задньою п'яткою, не гнутись, а надійно витримувати нагрузку.
Враховуючи, що при стрільбі [з голови] ракетомет бічною поверхнею ставиться на маківку голови стрільця, бажано якось зм'ягчити місце дотику бічної сторони чемоданчика до голови, тим більше, що від пострілу ракетомет може відчутно здригатися. Щоб зробити стрільбу комфортнішою та уникнути травм, на обидвох бічних сторонах чемоданчика (ракетомет під час стрільби [з голови] може перевертатися і на правий, і на лівий бік, залежно від того, якою рукою стрільцю зручніше натискати на гачок), в місцях де бічна сторона може дотикатись до голови, потрібно зробити круглі зм'якшені демпфери - прокладки. В найпростішому варіанті, це могли б бути просто круги, діаметром в 30 - 35 сантиметрів, вирізані з листового, товщиною в 5 - 10 міліметрів, пористого матеріалу типу гуми, та наклеєні у відповідних місцях на обидві бокові сторони чемоданчика. Однак, цей найпростіший спосіб поганий тим, що ці круги, виступаючи за гладку площину бічної сторони чемоданчика, будуть заважати під час перенесення ракетомета на ремені. Тому, ці обидва круги - демпфери вигідно виконати "втопленими" в бокові поверхні чемоданчика: кожна бокова поверхня повинна бути зроблена з відповідними круглими пласкими виїмками, в котрі уже закріплюються самі еластичні круги - демпфери, не виступаючи за площину поверхні. Щоб дно такої виїмки не перетинало поверхню пускових труб, котрі знаходяться всередині чемоданчика, сам чемоданчик треба зробити трохи (приблизно на сантиметр в кожну сторону) ширшим за ширину блоку пускових труб.
Ще однією проблемою при стрільбі [з голови] може бути реактивний струмінь вистрілюваної ракети, котрий, при такому розміщенні ракетомета, опиняється надто близько до очей стрільця. Звичайно, можна використовувати захисні окуляри (вони все одно, переважно, входять у комплект спорядження), або просто примружуватись; однак, кращим варіантом видається обладнати ракетомет відхильним захисним склом, котре було б прикріплене на завісах вздовж переднього ребра тої бокової площини чемоданчика, котрою ракетомет, при положенні для стрільби [з голови], спирається на голову стрільця. Таке скло, при положенні для стрільби [з голови], відхилялось би на 90 градусів вниз від бічної (тобто, в даний момент, нижньої) площини чемоданчика, фіксуючись у такому положенні і створюючи захист для очей стрільця; а в усіх інших випадках, це скло прилягало б до бічної площини чемоданчика та заклацувалось би на стопор у прилеглому положенні, не створюючи перешкод. Зрозуміло, що так само як і круглу прокладку - демпфер, таке відхильне захисне скло було б треба виконувати втопленим в бічну поверхню чемоданчика, аби не створювати перешкод при переносці ракетомета й стрільбі [з ременя]; для цього, бічна поверхня ракетомета має бути виконана з відповідною прямокутною виїмкою спереду. Для того, щоб вогонь в положенні [з голови] можна було вести, перевернувши ракетомет і на правий, і на лівий бік, такі відхильні захисні скла, втоплені в бічну поверхню чемоданчика, треба зробити і на правому, і на лівому боках чемоданчика (так само як і круглі прокладки - демпфери).
Оскільки під час прицілювання при стрільбі [з голови] стрілець дивитиметься на ціль через це відхильне захисне скло, стає можливим використати його для точного прицілювання (що досить важливо - враховуючи, що цілитись на достатньо великі відстані з лазерною указкою не завжди вигідно). В найпростішому варіанті, на скло можна просто нанести якусь сітку з тонких ліній - однак це не буде надто помічним, адже неможливо точно виставити ракетомет на маківку стрільця (без малих відхилень вправо - вліво), та й вертикальна відстань від маківки до зіниці ока у різних людей відрізняється. Тому, краще зробити це захисне скло прозорим екраном, на якому комп'ютеризована система прицілювання зможе малювати якісь зображення, що допоможуть прицілюванню (тобто скло в цілому прозоре, і стрілець дивиться крізь нього на ціль, однак це скло багатослойне, і в ньому між слоями по всій площі реалізовано матрицю дуже малих пікселів, що під дією електросигналів з комп'ютеризованої системи керування можуть міняти колір з прозорого на затемнений, формуючи на склі зображення, крізь яке можна дивитись і на ціль також). Інформацію про цілі, котра виводитиметься комп'ютеризованою системою на такий екран, можна отримувати з пристроїв спостереження, котрі найкраще змонтувати в трапецієвидній гарді, що захищає передню руку стрільця (на малюнку зображено просту гарду, без таких пристроїв). В найпростішому випадку, таким пристроєм спостереження може бути звичайна відеокамера (за підказкою, це може бути також тепловізор, а багатофункціональний лазер з указки може діяти і в якості дальноміра, а також - сканувати й супроводжувати ціль по дальності, азимуту й куту звищення; також за підказкою, для точного прицілювання можна використовувати зображення з камери та / або тепловізора, виставленої точно по осі ракетомета, що виводиться, можливо в контурному вигляді, на захисне скло - екран, причому дані зі скануючого / супроводжуючого лазера дозволяють комп'ютеризованій системі керування автоматично врахувати всі поправки на дальність до цілі та її рух, вивівши на екран перехрестя прицілу з потрібним зміщенням).
Пристрої спостереження (відеокамеру, тепловізор та інші) можна вбудовувати в гарду на постійно - однак, за підказкою, краще зробити їх змінними, з можливістю переставляти й міняти на інші, якщо треба. Для цього, просту захисну гарду, зображену на малюнку, можна виконати з великим, майже на всю гарду, півкруглим отвором в нижній широкій частині, а на передню частину верхньої сторони чемоданчика, перед передньою ручкою, до самого переднього краю, встановити якусь стандартну рейку, наприклад планку Пікатіні, так щоб встановлюване на цю планку обладнання (відеокамера, тепловізор, ліхтарик, та інші) було спереду відкрите через отвір у гарді (треба забезпечити також і електричне з'єднання, якийсь роз'єм з живленням та інформаційними провідниками).
Зрозуміло, якщо захисне скло буде також і прозорим екраном, воно коштуватиме дорожче, і тоді ставити два таких скла з обидвох боків ракетомету, коли використовується переважно один, може видатися зайвими витратами; однак, стріляти [з голови], перевернувши ракетомет на інший, ніж звичайно, бік, може бути інколи необхідно - наприклад, якщо одна рука легко поранена, і спусковий гачок треба натискати іншою. За підказкою, вирішити це протиріччя можна просто: робити такі скла - екрани, по - перше, легкозйомними (завіси, на котрих вони кріпляться до корпусу й відхиляються, мають забезпечувати просте їх від'єднання), а по - друге, симетричними, щоб те саме скло можна було поставити на завіси у відповідну виїмку в боці чемоданчика і з правого, і з лівого боку. Тоді, в переважній більшості випадків, в кожному ракетометі достатньо буде поставити тільки одне стандартне скло - екран, хоч можна поставити і два, якщо стріляти часто доводиться перевернувши ракетомет то на один, то на другий бік. У випадку необхідності, якщо скло - екран тільки одне, його можна швидко від'єднати й переставити на інший бік. Це рішення добре ще й тим, що таке скло - екран, необхідне для прицілювання, в бою може зазнавати пошкоджень (варто зробити триплексне, аби захищало від куль, що летять в обличчя стрільцю), і тоді його можна легко замінити, можливо змінивши на друге, що стояло з іншого боку чемоданчика.
Ремінь (через плече), з якого здійснюється стрільба [з ременя], і на котрому ракетомет можна також переносити при постійній готовності до стрільби, кріпиться відповідними роз'ємними приспосібленнями (карабінами) до верхніх граней переднього та заднього кінців повздовжньої планки (тої що закріплена зверху на верхніх ручках, і до котрої спереду кріпиться гарда). Також цей ремінь вигідно зробити регульованим по довжині, у той сам спосіб як це робиться на звичайних сумках. Крім цього ременя, в комплект ракетомета можуть входити наплічні лямки, для перенесення ракетомета в похідному положенні наче наплечника, що кріпляться до однієї з двох (правої або лівої) бічної площини чемоданчика, у відповідних місцях плоскої поверхні котрої потрібно зробити відповідні отвори з приспосібленнями для кріплення лямок (приспосіблення для кріпленння лямок повинні бути зроблені так, щоб не виступати за гладку площину бічної сторони чемоданчика, аби не створювати незручностей при перенесенні ракетомета на ремені).
Таким чином, ракетомет можна переносити наступними способами: на ремені (готовий до стрільби); утримуючи рукою за задню верхню ручку, з опорою на коліщатко (наче чемодан на коліщаті); утримуючи рукою за верхню планку (наче звичайний дипломат); або на лямках наче наплечник. При різних способах перенесення, нагружаються різні групи м'язів, що дозволяє, при досить великій масі ракет та самого ракетомета, переносити його на великі віддалі (зрозуміло, при реалізації винаходу, можна збільшити кількість / калібр ракет, зробивши потужність залпу більшою, або зменшити їх - зробивши ракетомет більш зручним для транспортування; можна також зробити легшу та важчу версії ракетомету, реалізувавши, для тих самих розмірів пускових труб, різну їх кількість - наприклад, під ті самі ракети, можуть бути реалізовані ракетомети на 8, 12 та 16 пускових труб). Крім того, для окремих випадків, коли треба стріляти особливо важкими ракетами, можна сконструювати ракетомет, тих же розмірів, що мав би тільки три (або чотири) пускових труби великого калібру, кожна з яких, маючи вдвічі більший діаметр, за габаритами зайняла б у блоці пускових труб місце четвірки звичайних.
Оскільки керування запусками окремих ракет в ракетометі варто здійснювати електронною схемою (зрозуміло, екранованою від ворожої ЕМІ - зброї), ракетомет можна кнопками керування перемикати на різні режими вогню: одиночний, короткими чергами по 2, 3, 4 постріли, або довгими чергами, поки натиснуто спусковий гачок; для стрільби чергами, можна також виставляти різний часовий проміжок між пострілами; також, якщо в різні пускові труби ракетомету заряджено ракети різного типу - то перемикати тип боєприпасів (наприклад, можна мати заряджених 4 кумулятивні, 4 осколкові та 4 запалювальні ракети, і перемикатися між ними).
Механізм кріплення коліщатка у вирізі носка лижі (коліщатко можна зробити трохи підпружиненим) вигідно закрити в коробку, що складається з бічних стінок, які закривають зправа і зліва весь (закруглений до верху) носок лижі та з'єднані зверху з нижньою стороною чемоданчика. Задню сторону цієї коробки (між бічними стінками, лижею та нижньою сторонию чемоданчика) можна зробити такою, що відкривається поворотом вниз, а всередині коробки (закривши саме коліщатко кожухом) влаштувати невелике місце для зберігання різного дріб'язку, в першу чергу - наплічних лямок та ременя (через плече), котрі можуть від'єднуватися від ракетомета, щоб не звисати й не плутатися, коли в них нема необхідності.
Для точного прицілювання, при усіх способах стрільби з ракетомета (можливо, окрім стрільби з опорою на землю з великим кутом звищення), найкраще використовувати лазерну указку, котра може бути змонтована в передній частині повздовжньої планки, закріпленої над верхніми ручками. Однак, при стрільбі на більшу дистанцію, виникає деяка проблема: світло з лазерної указки йде по прямій лінії, паралельній до повздовжніх осей пускових труб, і не враховує, що траеєкторії ракет, під дією земного тяжіння, загинаються вниз. Це означає, що світна пляма від указки буде знаходитись вище за місце влучання ракет, причому тим вище, чим більша дистанція стрільби. Оскільки лазерну указку варто зробити також і дальноміром, цю поправку міг би вираховувати сам стрілець; та краще зробити так, щоб ця поправка, залежна від дальності, враховувалася автоматично, і світна пляма від указки завжди показувала розраховане місце влучання ракет.
Для цього, промінь лазерної указки, після визначення дальності цим самим променем як лазерним дальноміром, треба спеціальним механізмом, змонтованим в лазерній указці, відхиляти вниз, на деякий кут, розрахований так, щоб після відхилення (припустивши, що дальність залишиться тою самою) світна пляма перемістилася вниз, і показувала розрахункове місце влучання ракет (при врахуванні що вони летять не по прямій, а по балістичній траекторії - за підказкою, апаратурі ракетомета варто також вимірювати тиск повітря, а також враховувати тип ракет що використовується при даній стрільбі, бо вигідно використовувати різні типи ракет з декількома варіантами балістичних характеристик). Зрозуміло, що після такого відхилення, дальність може знову змінитися - що призведе до наступної корекції кута відхилення лазерного променя, і так далі, ітеративно, аж поки світна пляма не буде указувати розрахункову точку потрапляння ракет, при дальності, виміряній для саме цієї точки (інколи, для дуже нерівних ландшафтів, така ітеративна процедура увійде в коливання, коли кут відхилення променя буде постійно робитися то більшим то меншим; щоб вийти з цього режиму, можна відімкнути систему що відхиляє вниз промінь лазерної указки; крім того, за підказкою, лазер може постійно сканувати деякий діапазон кутів звищення, визначаючи залежність дальності від кута звищення на всьому проміжку, та щоразу затримуватись в розрахованій точці потрапляння ракет, роблячи там видиму для стрільця світну позначку).
Важливо, щоб промінь лазера в такій системі прицілювання відхилявся завжди вертикально вниз відносно самої землі, враховуючи можливі нахиляння ракетомету навколо його повздовжньої осі (наприклад, приціл має правильно діяти при стрільбі [з голови], коли ракетомет повернуто навколо його повздовжньої осі на 90 градусів - промінь має все одно відхилятися вниз, а не вправо чи вліво).
Зрозуміло, така система лазерного прицілювання, що визначає віддаль до цілі і відхиляє промінь лазера вниз, враховуючи що снаряд летить по балістичній кривій, може бути встановлена не тільки на ракетометі; вона має самостійне значення і може бути застосована, наприклад, для арбалетів, або ще до чогось.
При стрільбі [з упором об землю], може виявитись корисним також і звичайний приціл, що складається з мушки та (регульованого) цілика, змонтований зверху на повздовжній планці: мушка - на її передньому кінці, а цілик, відповідно, приблизно посередині, трошки далі назад, так щоб було зручно цілитися але щоб цілик не заважав переносити ракетомет, утримуючи його за повздовжню планку, як чемодан за ручку. Сам я думав, що при стрільбі [з упором об землю] буде достатньо опирати п'ятою (задньою гранню) лижі ракетомет об землю, і нахиляючи його за ручки назад, надавати відповідного кута звищення; однак, за підказкою, така стрільба вимагатиме завеликих зусиль і буде не надто точною, тому краще передбачити в конструкції ракетомета регульовані сошки, котрі дозволятимуть йому стійко зберігати надане при наведенні положення по азимуту й по куту звищення, та складатимуться, щоб не заважати коли в них нема потреби. Такі сошки (на малюнку не показані) можна реалізувати, наприклад, наступним чином. В коробці, що закриває передню частину лижі, безпосередньо за коліщатком, на висоті декілька міліметрів понад підошвою лижі, через бокові стінки проходить поперечна поворотна вісь; справа й зліва, там де кінці цієї осі виступають, приблизно на сантиметр, з бокових стінок, до цих кінців на шарнірах закріплено праву та ліву сошки, котрі являють собою трубчасті балки, закруглені на вільних кінцях, в перерізі діаметром близько сантиметра та довжиною приблизно до кінця лижі (можна трошки коротші). В складеному положенні, обидві сошки прилягають до бокових країв лижі, і йдуть від поперечної осі назад, паралельно лижі, трошки вище за неї. Однак, шарніри на котрих сошки кріпляться до кінців поперечної осі, дозволяють відхилити ці сошки від лижі на деякий кут (приблизно 30 градусів) вправо та вліво, початково в горизонтальній площині, та заклинити їх в максимально відхиленому вбік положенні - так щоб зворотнє відхилення сошок, назад паралельно до лижі, починалось з деяким зусиллям, причому в складеному положенні, паралельно до лижі, сошки можуть також заклинюватися. Початково сошки відхиляються від лижі вправо та вліво у горизонтальній площині, однак потім, за рахунок повороту цілої горизонтальної осі, разом з сошками що приєднані до її кінців, сошки можна повернути кінцями вниз - вперед - трохи вгору, після чого, зафіксувавши горизонтальну вісь від подальшого повороту, отримуємо триногу [права сошка - ліва сошка - задня частина лижі], на котрій ракетомет може стійко утримуватись при стрільбі. При цьому, кут звищення ракетомету задається кутом повороту обидвох сошок з поперечною віссю навколо цієї самої осі - він може приймати значення від нульового (коли кінці сошок повернуто горизонтально вперед), до досить великого, більшого від 45 градусів (залежить від довжини сошок; коли кінці сошок повернуто максимально вниз при збереженні стійкості). Зрозуміло, для надійної фіксації по куту звищення, та уможливлення зручного наведення по ньому, має бути зроблено якийсь фіксатор, котрий або дозволятиме горизонтальній осі разом з сошками вільно обертатися, або фіксуватиме її у якомусь конкретному положенні; наприклад, його можна реалізувати у вигляді круглих регулюючих гайок - маховичків, зі зручною рубчастою бічною поверхнею, діаметром 2.5 - 3 сантиметри, що виступали б на 1.5 сантиметра з передньої коробки лижі справа й зліва, приблизно на сантиметр зверху над горизонтальною віссю, і були з'єднані всередині ще однією віссю, обертанням котрої можна було б, через відповідний механізм, регулювати тертя горизонтальної осі, на кінцях котрої кріпляться cошки: від повністю вільного її обертання, потім до досить тугого повертання, і аж до надійного її заклинювання. Таким чином, наводячи ракетомет при стрільбі [з упором об землю], при використанні сошок, стрілець спочатку зменшує тертя на горизонтальній осі сошок, повертаючи їх та підбираючи відповідний кут звищення, а коли прицілювання закінчене - закручує регулюючі маховички, заклинюючи горизонтальну вісь на кінцях котрої кріпляться сошки, та надаючи всій тринозі жорсткості. По завершенню стрільби, горизонтальну вісь можна знову розконтрити, і скласти сошки, щоб вони не заважали (зрештою, якщо переносити ракетомет, утримуючи його зверху за повздовжню планку, наче чемодан за ручку, сошки навіть не повинні сильно перешкоджати, хіба що будуть відхилені надто вниз). Крім того, аби сошки могли надійно утримуватись в складеному положенні, було б корисно закріплювати їх кінці до відповідних стопорів, змонтованих по обидві сторони лижі, ближче до її заднього кінця, там де до лижі прилягають кінці сошок в їх складеному положенні; важливо, щоб ці стопори, а також самі сошки в складеному положенні, не зачіплялись за одяг і не заважали переносити ракетомет на ремені та стріляти в положеннях [з ременя] й [з голови]; для цього, їх треба виконати скругленими, а саму лижу - відповідно вужчою за сам чемоданчик.
Також за підказкою, нижні ручки ракетомета, разом зі спусковим гачком, можна використовувати для іще одного положення при стрільбі: теж з упором ракетомета об землю, але не присівши на одне коліно збоку біля ракетомета, а лежачи на землі, збоку від нього. Ракетомет при цьому може стояти на землі на лижі, або його можна припіднімати для надання деякого кута звищення (наприклад, рукою за передню ручку), або він може бути встановленим на сошках. При такому положенні для стрільби, прицілювання можна вести наступними способами: за допомогою лазерного приціла - указки (як і для інших положень при стрільбі); попередньо виставивши добре прицілений ракетомет на сошках (тоді, лежачи, щоб мінімізувати свій силует для ворога, адже ракетомет демаскований стрільбою, залишається тільки дотягуватися рукою до спускового гачка); за допомогою зображення на відхиленому захисному склі (відповідно, має бути встановлена камера або тепловізор; електроніка ракетомету повинна вміти відстежувати такий режим, коли скло відхилене при вертикальному положенні ракетомета, виводячи відповідне зображення й дані для прицілювання в нижній області скла).
Ця розробка була мною повністю завершена ще перед президентськими виборами 2004 року. Навесні та влітку 2005 року, внаслідок обміну думками що виник у зв'язку з моєю політичною діяльністю, про все це стало відомо декільком іншим людям. Потім дехто з них дав мені зрозуміти, що в результаті зради ці ідеї були без мого дозволу передані іншим розробникам військової техніки, в тому числі іноземним. Не хотів би про це говорити, але ідеї, здається, ніби нові і непогані, так що не хочеться віддавати їх різноманітним падлюкам. Тому, задля захисту права на авторство і пріоритету на цей винахід, як і на всі інші свої винаходи та ідеї, я міг би пройти перевірку на сучасному варіанті детектора брехні (підпорогові запитання, неусвідомлювані відповіді, інша подібна техніка, але без анінайменшої підконтрольності), з тим щоб не виникало ніякого сумніву - чиї це ідеї, коли винайдені, коли та за яких обставин ці ідеї були передані іншим людям. І якщо з'являться якісь конкуруючі автори, то хочеться щоб і вони пройшли подібну перевірку; зрештою, кожен винахідник буде відстоювати своє авторство і пріоритет, чи не так?
* * *
На цім би можна було й закінчити, та є ще один винахід, котрий можна було б застосувати для покращення характеристик ракетомета (тут виникають деякі додаткові обставини, про які буде сказано нижче). Давно, ще до президентських виборів 2004 року, у мене з'явилась ідея, як можна було б зробити високоточними будь - які реактивні системи залпового вогню (наприклад, "Град", "Смерч", або якісь нові), коли вони стріляють з великим кутом звищення (навісом, а не прямою наводкою). Оскільки вищеописаний ракетомет, в режимі стрільби з великим кутом звищення, можна теж вважати такою реактивною системою залпового вогню, то цей винахід підходить і до нього (хоч застосування цього винаходу саме до ручного ракетомету мені на думку не приходило, це за підказкою).
Ідея полягає в тому, що реактивний снаряд системи залпового вогню може, замість звичайної бойової частини, нести відеокамеру з радіозв'язком, котра, у відповідній точці траекторії (приблизно над районом дислокації цілей), повисне на парашуті (або на чомусь іншому, наприклад, на гальмівній стрічці, чи на повітряній кульці), і знімаючи зверху район дислокації цілей, дозволятиме через радіозв'язок отримувати фото чи відео цього району з точним розміщенням цілей, а потім - дозволятиме з високою точністю наводити кожен окремий снаряд з уражаючою бойовою частиною (та системою наведення по радіо) на індивідуальну ціль.
Зрозуміло, функцію коригування вогню може здійснювати і безпілотник - однак, оскільки збити коригувальника високоточних снарядів надзвичайно важливо для ворога, при сильному зенітному вогні цей безпілотник може просто не долетіти до району дислокації цілей. Крім того, оскільки в результаті ворожого вогню коригуючий безпілотник буде, швидше за все, втрачено, закидування на реактивному снаряді простої камери спостереження, що висіла б під парашутом, може виявитися значно дешевшим. Довго висіти вона не буде - та достатньо й хвилини, щоб навести на цілі снаряди з одного залпу, а потім її все одно збили б. Крім того, закидування таких камер спостереження дозволяє не тільки точно націлювати реактивні снаряди, а й просто подивитися згори на якийсь важливий район ворожих позицій, зенітне прикриття якого настільки сильне, що безпілотник туди посилати невигідно.
Щоб камера повисала на достатній висоті над районом дислокації цілей, коли стрільба таким розвідувальним снарядом здійснюється з тим самим кутом звищення що й бойовими снарядами (а особливо - при стрільбі на максимальну дальність), цей снаряд з відеокамерою повинен мати покращені балістичні характеристики - меншу масу бойової нагрузки, за рахунок чого - більшу масу палива / реактивного двигуна, аби набути більшої початкової швидкості, і при тому самому куті звищення летіти по більш дальній та високій траекторії (власне це й надає можливість підвісити камеру на достатній висоті над районом, у котрому звичайні бойові снаряди уже падатимуть на землю).
Щоб модифікувати стандартну, не високоточну, систему залпового вогню для такого високоточного ураження цілей, мають бути розроблені два типи снарядів: один - розвідувальний, з покращеними балістичними характеристиками (більша початкова швидкість), котрий несе апарат для спостереження й корекції вогню (власне, відеокамеру з радіозв'язком, пристроєм електричного живлення та засобом стабілізованого утримання в повітрі - парашутом / стрічкою / повітряною кулькою); другий - бойовий, з стандартними балістичними характеристиками та уражаючою бойовою частиною, котрий має можливості корекції траекторії польоту по радіо.
Крім того, потрібно зробити якийсь пульт для оператора, що керував би корекцією вогню; оскільки функції оператора зводяться до розпізнавання цілей, знятих відеокамерою зверху, а потім - віддачі команд індивідуального наведення снарядів на цілі, причому все це треба робити щонайшвидше - видається можливим і вигідним, повністю комп'ютеризувати роботу оператора, зробивши його пультом просто екран зі стилусом, на котрий, по отриманню зображення від камери, видається зображення району дислокації цілей зверху, після чого оператор щонайшвидше розпізнає цілі і просто ткне стилусом у відповідні точки на зображенні, куди мають впасти снаряди - всі решта функції по наведенню снарядів може здійснити система комп'ютерного керування (коли в полі зору відеокамери, що висить над районом дислокації цілей і знімає його зверху, з'являється черговий керований снаряд з уражаючою бойовою частиною, система комп'ютерного керування отримує всі необхідні дані, щоб керувати ним і навести його в одну з точок, куди ткнув стилусом оператор). Наприклад, для системи залпового вогню що стоїть на бойовій машині, оператор корекції вогню може знаходитись в тій самій машині; а для ручного ракетомета (за підказкою) - просто поруч з стрільцем, тримаючи в руках звичайний планшетний комп'ютер, що здійснював би радіозв'язок з розвідувальною відеокамерою та на якому оператор стилусом міг би вказувати цілі.
Крім того, щоб зменшити вірогідність зашумлення ворогом радіозв'язку між системою наведення, розвідувальною камерою що висить над районом дислокації цілей, та бойовими снарядами що їх траекторію треба коригувати, варто зробити деякі антени для цього радіозв'язку напрямленими. По - перше, бажано щоб антена, що здійснює двонаправлений зв'язок від наземного оператора до підвішеної над районом дислокації цілей камери, була щонайточніше напрямлена на цю камеру (за підказкою, для стрільби з ракетомета це не обов'язково, надто мала дистанція стрільби). По - друге, зв'язок з бойовими снарядами, що наводяться на цілі, бажано робити ретрансляцією через підвішену камеру (сигнали корекції йдуть від оператора до камери, а уже від неї - до снарядів, що дозволить стріляти з закритих позицій, наприклад через пагорб); тоді, антени на бойових снарядах, що cприймають коригуючі сигнали від камери, краще зробити напрямленими [назад] по осі самого снаряду (з відповідною діаграмою напрямленості), щоб коли снаряди, навісною траєкторією, падатимуть на ціль, вони цими антенами сприймали сигнали від камери, котра висить над ними, та не сприймали можливого зашумлення з землі. По - третє, сама камера спостереження, що має антени для зв'язку з наземним оператором та з бойовими снарядами, може мати ці антени ненапрямленими, щоб її конструкція була простішою, меншою та легшою; якщо антена від оператора та антени на снарядах напрямлені, як це описано вище - цього повинно вистачити, щоб уникнути зашумлення ворогом; однак, антену на камері, що сприймає сигнали оператора, вигідно все ж зробити дещо напрямленою (при досить широкій діаграмі напрямленості), що зменшить можливості зашумлення; тоді камеру треба зробити такою, щоб вона, під дією рульової машинки, могла повертатись навколо своєї вертикальної осі, коли зависне над районом дислокації цілей, наводячи по азимуту антену зв'язку з наземним оператором (а також, правильно орієнтуючи зображення району дислокації цілей у оператора на екрані, що полегшить розпізнавання цілей - тому це все одно незайве, навіть для ненапрямленої антени).
Ця розробка (високоточність для реактивних систем залпового вогню) була мною повністю продумана ще перед президентськими виборами 2004 року. Навесні та влітку 2005 року, внаслідок обміну думками що виник у зв'язку з моєю політичною діяльністю, про все це стало відомо декільком іншим людям. На той час, я не бачив у відкритих публікаціях чогось подібного (хоч, може, щось і пропустив). Однак, з того часу, у відкритих публікаціях уже були оприлюднені найважливіші (хоч і не всі) ідеї з цієї розробки: більш конкретно, я бачив російську ідею закидувати на снаряді "Смерча" коригуючий безпілотник (різниця в тому, що це літак а не парашут, хоч незрозуміло що краще, цілий літак закидувати дорого, а користі з нього мало: якщо безпілотник там може вижити довший час, то коригувати вогонь треба з безпілотника що прилетів би своїм ходом, нащо його снарядом закидувати?); а ідея закидувати на реактивному снаряді камеру, щоб повисла б над районом дислокації цілей та коригувала вогонь, здається, стала загальновідома (хоча в публікації не розкрили, хто автор ідеї). Дуже може бути, що до цих речей паралельно додумався ще хтось - різні люди інколи роблять паралельно такі самі винаходи. Однак, оскільки деякі додаткові технічні ідеї з цієї розробки, здається, ще не загальновідомі - можливо, ця моя публікація все ж таки має сенс. Так само як і щодо інших своїх ідей, я готовий підтвердити своє авторство, час коли було зроблено винахід та коли він став відомий іншим людям, а також обставини при котрих це сталося, пройшовши перевірку на сучасному варіанті детектора брехні (підпорогові запитання, неусвідомлювані відповіді, інша подібна техніка, але без анінайменшої підконтрольності), з тим щоб не виникало ніякого сумніву - чиї це ідеї, чи це не плагіат, коли я їх винайшов, і коли побачив публікації подібних винаходів. Зрозуміло, мені також було б дуже цікаво вияснити, чи не були згадані мною розробки інших авторів зроблені під впливом розкриття моїх ідей окремим людям, що було ще у 2005 році (нікого не звинувачую, та перевірити все ж цікаво, хоча б аби вияснити, чи не було у нас якоїсь зради - тим більше, маю деяке право на підозри, бо за росіянами була уже одна спроба наглого плагіату моїх винаходів). Тому, можливо, знайшовся б спосіб зробити так, щоб і конкуруючі автори пройшли подібну перевірку на детекторі брехні; зрештою, кожен винахідник хотів би відстояти свої права на винахід, тому така перевірка цілком можлива і вигідна справжнім авторам винаходів.
Намагаючись збільшити кількість зарядів для такої зброї, винахідники робили її багатоствольною. Наприклад в армії США використовується ракетомет M202 FLASH, що має чотири стволи, вогонь з якого ведуть так само, [з плеча]. Однак, чотири заряди - все одно небагато, а зробити кількість зарядів ще більшою складно внаслідок обмежень, що виникають через сам спосіб стрільби [з плеча] - для багатоствольної установки на плечі недостатньо місця, і крім того, на плечі важко утримувати достатньо велику масу. Тому, щоб винайти більш багатозарядний ракетомет, потрібно відмовитись від способу стрільби [з плеча], і вигадати щось нове.
Намагаючись зобразити собі, як міг би виглядати ракетомет з багатьма стартовими трубами, я спочатку уявив чемоданчик (плаский прямокутний паралелепіпед, за розмірами схожий на великий дипломат), що висить на ремені через плече стрільця (у цій уявній конструкції, для простоти, ремінь поки що кріпиться до верхньої передньої та верхньої задньої грані чемоданчика). В самому чемоданчику, по його горизонталі, можуть бути змонтовані (в декілька рядів) стартові труби ракет, а на його верхній площині, спереду та трохи більш ззаду по її повздовжній осі, можуть бути зроблені дві вертикальні ручки, за які триматиметься стрілець правою та лівою руками, наводячи цей чемоданчик по азимуту та куту вивищення. Цей спосіб стрільби вигідний тим, що всю нагрузку від маси чемоданчика сприймає на себе перекинутий через плече ремінь, залишаючи руки стрільця вільними для наведення. Однак, на відміну від стрільби з плеча, сам чемоданчик, що висить на ремені, може бути значно важчий і більш габаритний по вертикалі, що дозволяє зробити ракетомет значно більш багатозарядним (треба зауважити, одна ракета у такого багатозарядного ракетомета може бути й меншою, та їх загальна маса - значно більшою, порівняно з тими котрі запускаються [з плеча]). Крім того, для зміни кута вивищення, доводиться пересувати по плечу ремінь, і через тертя це пересування нелегке; тому, стрільцю залишається твердо утримувати руками напрям по азимуту, і тоді така стрільба, в положенні [стоячи з ременя], буде досить прицільною, навіть якщо стріляти чергою ракет. Однак, на відміну від способу стрільби [з плеча], при вказаному способі стрільби [з ременя] важко сконструювати для такого ракетомета точний приціл - для зручної стрільби, видається найкращим просто додати до конструкції досить потужну лазерну указку, на світну пляму від якої міг би орієнтуватися стрілець, наводячи ракетомет.
Вказаний спосіб стрільби з такого ракетного чемоданчика, з положення [з ременя], можна застосовувати при настильній стрільбі прямою наводкою, на невеликі дистанції, з невеликими кутами вивищення. Однак, з цього ж ракетного чемоданчика можна стріляти і навісною траєкторією, з великими кутами вивищення. Для цього, чемоданчик можна просто поставити на землю, навести по азимуту, а потім, нахиляючи його, за верхні ручки, назад, з фіксованим упором об землю задньою нижньою гранню (п'ятою), виставити відповідний кут вивищення (його буде треба постійно підтримувати, сам чемоданчик так не встоїть, тому бажано присісти збоку від ракетомета на одне коліно, і притискати його до себе руками за верхні ручки, і ще ліктем руки котра тримає задню ручку, аби за рахунок такого притискання надійно зафіксувати перед стрільбою). Для точного встановлення значення кута вивищення, зверху на чемоданчику треба змонтувати якийсь точний вимірювач та індикатор цього кута (він був би деякою мірою корисний і для стрільби [з ременя], особливо на великі дистанції). Такий спосіб наведення ракетомету, [з упором об землю], можна застосовувати для стрільби на значно більші відстані та з закритих вогневих позицій. Для точнішого визначення необхідного значення кута вивищення, корисно зробити лазерну указку, одночасно, ще й лазерним дальноміром, щоб точно визначати відстань до цілі.
Два вищевказаних способи ведення вогню, однак, мають той самий недолік - неможливість стріляти з окопу, тоді як стрільба [з плеча] дозволяє це робити. Тому варто спробувати собі уявити, як можна було б стріляти з такого ракетного чемоданчика з окопу, щоб сам стрілець був в окопі, максимально захищений, тоді як положення чемоданчика дозволяло б вести вогонь прямою наводкою - що може бути корисно, наприклад, при обороні. Для цього, маючи на увазі розміри чемоданчика, можна застосувати досить незвичне рішення - цей ракетний чемоданчик можна покласти горизонтально, на бік, повернувши на 90 градусів навколо повздовжньої осі, і в такому пласкому положенні тримати його на голові (з центром мас приблизно на маківці), додатково утримуючи його за передню ручку однією рукою (і вигідно було б, щоб і з другої сторони була б теж така ручка, та оскільки з другої сторони дно чемоданчика, ручка з дна виступати не може, потрібна спеціальна конструкція). Така стрільба, якщо її собі уявити, була б досить зручною, і оскільки ракети, що стартують з труб, не створюють віддачі, утримувати ракетомет в такій позиції було б цілком реально, наводячи його на ціль, наприклад, тою ж лазерною указкою. Цей спосіб дозволяє стріляти настильною траекторією, але якщо стрільба [з ременя] дозволяє швидко відкрити стрільбу з похідного положення (ракетомет можна переносити на ремені), то стрільба [з голови] вигідна тим, що стрілець може бути захищений окопом (ракетомет, на голові, піднімається над рівнем бруствера), або присісти на одне коліно, що зменшить його силует для ворожих куль (стріляючи [з ременя], стрілець вимушений стояти на ногах - хоча тоді він може вільно пересуватись, а також заховатись за якусь вертикальну перешкоду - дерево, кут дому, тощо).
Маючи на увазі ці три способи ведення вогню, стає досить просто уявити собі конкретну конструкцію ракетомета (зображену на малюнку).
Основу ракетомета становить сам чемоданчик зі змонтованими в ньому пусковими трубами для ракет - їх число залежить від розмірів та маси чемоданчика, і може становити, наприлад, дванадцять: шість пускових труб у висоту, два ряди в ширину (число дванадцять зручне тим, що можна вести вогонь чергами по дві, три, чотири та шість ракет в черзі, і щоразу в загальному числі ракет поміститься ціла кількість таких черг без залишку). На верхній стороні чемоданчика, перпендикулярно до неї, змонтовано передню і задню ручки, за які стрілець може утримувати ракетомет при стрільбі [з ременя]. Зверху до цих ручок, паралельно до верхньої сторони чемоданчика, прикріплено повздовжню планку, за яку чемоданчик можна утримувати під час перенесення; на її верхній стороні знаходиться індикатор кута вивищення (сам я думав зробити його механічним, та за підказкою, краще поставити електронний, з довгастим індикатором, на який можна виводити й інші дані). В передньому зрізі цієї планки знаходиться вихідний отвір лазерної указки - дальноміра, що змонтована, як і інша електроніка, всередині цієї планки. Передня верхня ручка має зверху, прилегло до повздовжньої планки, пістолетний спусковий гачок зі скобою, а на нижній стороні вищевказаної повздовжньої планки, у її продовженні за задньою ручкою, знаходяться декілька кнопок (наприклад, чотири, формуючи акордну клавіатуру), що керують електронікою ракетомету - наприклад, перемикаючи режими стрільби, вмикаючи / вимикаючи лазерну указку, і т.п. Спереду, від нижньої грані зрізу верхньої планки, і до поверхні верхньої сторони чемоданчика (біля її передньої грані), змонтовано нахилену під кутом трапецієвидну гарду, що захищає руку стрільця від осколків (дія швидше психологічна, та незайва), а також більш надійно кріпить верхню планку.
Оскільки реалізація можливості стріляти [з голови] потребує наявності передньої ручки також і на нижній стороні чемоданчика (коли він буде покладений на бік для стрільби [з голови], верхня й нижня передні ручки стануть правою та лівою), знизу чемоданчика повинно бути зроблено наступну конструкцію. З нижньої сторони чемоданчика виступають вниз дві ручки, передня і задня, форма та розміщення котрих симетричні ручкам на верхній стороні (крім спускового гачка зі скобою: оскільки при стрільбі [з голови] спусковий гачок на верхній передній ручці буде вкрай незручним (його доведеться натискати мізинцем), варто зробити на нижній передній ручці ще один спусковий гачок, спеціально для стрільби [з голови]; його, зі скобою, можна розмістити зверху нижньої передньої ручки, прилегло до нижньої сторони чемоданчика, що дозволить зручно натискати його вказівним пальцем і лівої, і правої руки - залежно від того, на правий чи на лівий бік буде покладено ракетомет для стрільби [з голови]). Знизу до нижніх ручок кріпиться опорна лижа, в довжину й ширину трохи менша за довжину й ширину чемоданчика - на цю лижу ракетомет спирається, коли його поставити в нормальному положенні на землю. Спереду лижу закруглено вгору, закруглений носок лижі закріплено спереду до нижньої сторони чемоданчика. В носку лижі зроблено виріз, в якому змонтовано коліщатко, котре, коли ракетомет стоїть на лижі, тільки торкається землі, а якщо ракетомет, перекосивши, підняти за верхню задню ручку під кутом до землі, то він залишиться спиратись на землю тільки коліщатком, що дозволятиме легко перевозити ракетомет по землі (як переміщають на коліщатах великі чемодани). Коліщатко дозволяє економити сили, коли ракетомет треба далеко переміщати по рівній поверхні (тягнути його на коліщаті значно легше аніж нести), і таким чином, дозволяє зробити ракетомет, при рівних можливостях мобільності, важчим, отже потужнішим. Зрозуміло, лижа повинна бути зроблена достатньо міцною, щоб, коли нахилений під великим кутом звищення заряджений ракетомет спирається об землю тільки її задньою п'яткою, не гнутись, а надійно витримувати нагрузку.
Враховуючи, що при стрільбі [з голови] ракетомет бічною поверхнею ставиться на маківку голови стрільця, бажано якось зм'ягчити місце дотику бічної сторони чемоданчика до голови, тим більше, що від пострілу ракетомет може відчутно здригатися. Щоб зробити стрільбу комфортнішою та уникнути травм, на обидвох бічних сторонах чемоданчика (ракетомет під час стрільби [з голови] може перевертатися і на правий, і на лівий бік, залежно від того, якою рукою стрільцю зручніше натискати на гачок), в місцях де бічна сторона може дотикатись до голови, потрібно зробити круглі зм'якшені демпфери - прокладки. В найпростішому варіанті, це могли б бути просто круги, діаметром в 30 - 35 сантиметрів, вирізані з листового, товщиною в 5 - 10 міліметрів, пористого матеріалу типу гуми, та наклеєні у відповідних місцях на обидві бокові сторони чемоданчика. Однак, цей найпростіший спосіб поганий тим, що ці круги, виступаючи за гладку площину бічної сторони чемоданчика, будуть заважати під час перенесення ракетомета на ремені. Тому, ці обидва круги - демпфери вигідно виконати "втопленими" в бокові поверхні чемоданчика: кожна бокова поверхня повинна бути зроблена з відповідними круглими пласкими виїмками, в котрі уже закріплюються самі еластичні круги - демпфери, не виступаючи за площину поверхні. Щоб дно такої виїмки не перетинало поверхню пускових труб, котрі знаходяться всередині чемоданчика, сам чемоданчик треба зробити трохи (приблизно на сантиметр в кожну сторону) ширшим за ширину блоку пускових труб.
Ще однією проблемою при стрільбі [з голови] може бути реактивний струмінь вистрілюваної ракети, котрий, при такому розміщенні ракетомета, опиняється надто близько до очей стрільця. Звичайно, можна використовувати захисні окуляри (вони все одно, переважно, входять у комплект спорядження), або просто примружуватись; однак, кращим варіантом видається обладнати ракетомет відхильним захисним склом, котре було б прикріплене на завісах вздовж переднього ребра тої бокової площини чемоданчика, котрою ракетомет, при положенні для стрільби [з голови], спирається на голову стрільця. Таке скло, при положенні для стрільби [з голови], відхилялось би на 90 градусів вниз від бічної (тобто, в даний момент, нижньої) площини чемоданчика, фіксуючись у такому положенні і створюючи захист для очей стрільця; а в усіх інших випадках, це скло прилягало б до бічної площини чемоданчика та заклацувалось би на стопор у прилеглому положенні, не створюючи перешкод. Зрозуміло, що так само як і круглу прокладку - демпфер, таке відхильне захисне скло було б треба виконувати втопленим в бічну поверхню чемоданчика, аби не створювати перешкод при переносці ракетомета й стрільбі [з ременя]; для цього, бічна поверхня ракетомета має бути виконана з відповідною прямокутною виїмкою спереду. Для того, щоб вогонь в положенні [з голови] можна було вести, перевернувши ракетомет і на правий, і на лівий бік, такі відхильні захисні скла, втоплені в бічну поверхню чемоданчика, треба зробити і на правому, і на лівому боках чемоданчика (так само як і круглі прокладки - демпфери).
Оскільки під час прицілювання при стрільбі [з голови] стрілець дивитиметься на ціль через це відхильне захисне скло, стає можливим використати його для точного прицілювання (що досить важливо - враховуючи, що цілитись на достатньо великі відстані з лазерною указкою не завжди вигідно). В найпростішому варіанті, на скло можна просто нанести якусь сітку з тонких ліній - однак це не буде надто помічним, адже неможливо точно виставити ракетомет на маківку стрільця (без малих відхилень вправо - вліво), та й вертикальна відстань від маківки до зіниці ока у різних людей відрізняється. Тому, краще зробити це захисне скло прозорим екраном, на якому комп'ютеризована система прицілювання зможе малювати якісь зображення, що допоможуть прицілюванню (тобто скло в цілому прозоре, і стрілець дивиться крізь нього на ціль, однак це скло багатослойне, і в ньому між слоями по всій площі реалізовано матрицю дуже малих пікселів, що під дією електросигналів з комп'ютеризованої системи керування можуть міняти колір з прозорого на затемнений, формуючи на склі зображення, крізь яке можна дивитись і на ціль також). Інформацію про цілі, котра виводитиметься комп'ютеризованою системою на такий екран, можна отримувати з пристроїв спостереження, котрі найкраще змонтувати в трапецієвидній гарді, що захищає передню руку стрільця (на малюнку зображено просту гарду, без таких пристроїв). В найпростішому випадку, таким пристроєм спостереження може бути звичайна відеокамера (за підказкою, це може бути також тепловізор, а багатофункціональний лазер з указки може діяти і в якості дальноміра, а також - сканувати й супроводжувати ціль по дальності, азимуту й куту звищення; також за підказкою, для точного прицілювання можна використовувати зображення з камери та / або тепловізора, виставленої точно по осі ракетомета, що виводиться, можливо в контурному вигляді, на захисне скло - екран, причому дані зі скануючого / супроводжуючого лазера дозволяють комп'ютеризованій системі керування автоматично врахувати всі поправки на дальність до цілі та її рух, вивівши на екран перехрестя прицілу з потрібним зміщенням).
Пристрої спостереження (відеокамеру, тепловізор та інші) можна вбудовувати в гарду на постійно - однак, за підказкою, краще зробити їх змінними, з можливістю переставляти й міняти на інші, якщо треба. Для цього, просту захисну гарду, зображену на малюнку, можна виконати з великим, майже на всю гарду, півкруглим отвором в нижній широкій частині, а на передню частину верхньої сторони чемоданчика, перед передньою ручкою, до самого переднього краю, встановити якусь стандартну рейку, наприклад планку Пікатіні, так щоб встановлюване на цю планку обладнання (відеокамера, тепловізор, ліхтарик, та інші) було спереду відкрите через отвір у гарді (треба забезпечити також і електричне з'єднання, якийсь роз'єм з живленням та інформаційними провідниками).
Зрозуміло, якщо захисне скло буде також і прозорим екраном, воно коштуватиме дорожче, і тоді ставити два таких скла з обидвох боків ракетомету, коли використовується переважно один, може видатися зайвими витратами; однак, стріляти [з голови], перевернувши ракетомет на інший, ніж звичайно, бік, може бути інколи необхідно - наприклад, якщо одна рука легко поранена, і спусковий гачок треба натискати іншою. За підказкою, вирішити це протиріччя можна просто: робити такі скла - екрани, по - перше, легкозйомними (завіси, на котрих вони кріпляться до корпусу й відхиляються, мають забезпечувати просте їх від'єднання), а по - друге, симетричними, щоб те саме скло можна було поставити на завіси у відповідну виїмку в боці чемоданчика і з правого, і з лівого боку. Тоді, в переважній більшості випадків, в кожному ракетометі достатньо буде поставити тільки одне стандартне скло - екран, хоч можна поставити і два, якщо стріляти часто доводиться перевернувши ракетомет то на один, то на другий бік. У випадку необхідності, якщо скло - екран тільки одне, його можна швидко від'єднати й переставити на інший бік. Це рішення добре ще й тим, що таке скло - екран, необхідне для прицілювання, в бою може зазнавати пошкоджень (варто зробити триплексне, аби захищало від куль, що летять в обличчя стрільцю), і тоді його можна легко замінити, можливо змінивши на друге, що стояло з іншого боку чемоданчика.
Ремінь (через плече), з якого здійснюється стрільба [з ременя], і на котрому ракетомет можна також переносити при постійній готовності до стрільби, кріпиться відповідними роз'ємними приспосібленнями (карабінами) до верхніх граней переднього та заднього кінців повздовжньої планки (тої що закріплена зверху на верхніх ручках, і до котрої спереду кріпиться гарда). Також цей ремінь вигідно зробити регульованим по довжині, у той сам спосіб як це робиться на звичайних сумках. Крім цього ременя, в комплект ракетомета можуть входити наплічні лямки, для перенесення ракетомета в похідному положенні наче наплечника, що кріпляться до однієї з двох (правої або лівої) бічної площини чемоданчика, у відповідних місцях плоскої поверхні котрої потрібно зробити відповідні отвори з приспосібленнями для кріплення лямок (приспосіблення для кріпленння лямок повинні бути зроблені так, щоб не виступати за гладку площину бічної сторони чемоданчика, аби не створювати незручностей при перенесенні ракетомета на ремені).
Таким чином, ракетомет можна переносити наступними способами: на ремені (готовий до стрільби); утримуючи рукою за задню верхню ручку, з опорою на коліщатко (наче чемодан на коліщаті); утримуючи рукою за верхню планку (наче звичайний дипломат); або на лямках наче наплечник. При різних способах перенесення, нагружаються різні групи м'язів, що дозволяє, при досить великій масі ракет та самого ракетомета, переносити його на великі віддалі (зрозуміло, при реалізації винаходу, можна збільшити кількість / калібр ракет, зробивши потужність залпу більшою, або зменшити їх - зробивши ракетомет більш зручним для транспортування; можна також зробити легшу та важчу версії ракетомету, реалізувавши, для тих самих розмірів пускових труб, різну їх кількість - наприклад, під ті самі ракети, можуть бути реалізовані ракетомети на 8, 12 та 16 пускових труб). Крім того, для окремих випадків, коли треба стріляти особливо важкими ракетами, можна сконструювати ракетомет, тих же розмірів, що мав би тільки три (або чотири) пускових труби великого калібру, кожна з яких, маючи вдвічі більший діаметр, за габаритами зайняла б у блоці пускових труб місце четвірки звичайних.
Оскільки керування запусками окремих ракет в ракетометі варто здійснювати електронною схемою (зрозуміло, екранованою від ворожої ЕМІ - зброї), ракетомет можна кнопками керування перемикати на різні режими вогню: одиночний, короткими чергами по 2, 3, 4 постріли, або довгими чергами, поки натиснуто спусковий гачок; для стрільби чергами, можна також виставляти різний часовий проміжок між пострілами; також, якщо в різні пускові труби ракетомету заряджено ракети різного типу - то перемикати тип боєприпасів (наприклад, можна мати заряджених 4 кумулятивні, 4 осколкові та 4 запалювальні ракети, і перемикатися між ними).
Механізм кріплення коліщатка у вирізі носка лижі (коліщатко можна зробити трохи підпружиненим) вигідно закрити в коробку, що складається з бічних стінок, які закривають зправа і зліва весь (закруглений до верху) носок лижі та з'єднані зверху з нижньою стороною чемоданчика. Задню сторону цієї коробки (між бічними стінками, лижею та нижньою сторонию чемоданчика) можна зробити такою, що відкривається поворотом вниз, а всередині коробки (закривши саме коліщатко кожухом) влаштувати невелике місце для зберігання різного дріб'язку, в першу чергу - наплічних лямок та ременя (через плече), котрі можуть від'єднуватися від ракетомета, щоб не звисати й не плутатися, коли в них нема необхідності.
Для точного прицілювання, при усіх способах стрільби з ракетомета (можливо, окрім стрільби з опорою на землю з великим кутом звищення), найкраще використовувати лазерну указку, котра може бути змонтована в передній частині повздовжньої планки, закріпленої над верхніми ручками. Однак, при стрільбі на більшу дистанцію, виникає деяка проблема: світло з лазерної указки йде по прямій лінії, паралельній до повздовжніх осей пускових труб, і не враховує, що траеєкторії ракет, під дією земного тяжіння, загинаються вниз. Це означає, що світна пляма від указки буде знаходитись вище за місце влучання ракет, причому тим вище, чим більша дистанція стрільби. Оскільки лазерну указку варто зробити також і дальноміром, цю поправку міг би вираховувати сам стрілець; та краще зробити так, щоб ця поправка, залежна від дальності, враховувалася автоматично, і світна пляма від указки завжди показувала розраховане місце влучання ракет.
Для цього, промінь лазерної указки, після визначення дальності цим самим променем як лазерним дальноміром, треба спеціальним механізмом, змонтованим в лазерній указці, відхиляти вниз, на деякий кут, розрахований так, щоб після відхилення (припустивши, що дальність залишиться тою самою) світна пляма перемістилася вниз, і показувала розрахункове місце влучання ракет (при врахуванні що вони летять не по прямій, а по балістичній траекторії - за підказкою, апаратурі ракетомета варто також вимірювати тиск повітря, а також враховувати тип ракет що використовується при даній стрільбі, бо вигідно використовувати різні типи ракет з декількома варіантами балістичних характеристик). Зрозуміло, що після такого відхилення, дальність може знову змінитися - що призведе до наступної корекції кута відхилення лазерного променя, і так далі, ітеративно, аж поки світна пляма не буде указувати розрахункову точку потрапляння ракет, при дальності, виміряній для саме цієї точки (інколи, для дуже нерівних ландшафтів, така ітеративна процедура увійде в коливання, коли кут відхилення променя буде постійно робитися то більшим то меншим; щоб вийти з цього режиму, можна відімкнути систему що відхиляє вниз промінь лазерної указки; крім того, за підказкою, лазер може постійно сканувати деякий діапазон кутів звищення, визначаючи залежність дальності від кута звищення на всьому проміжку, та щоразу затримуватись в розрахованій точці потрапляння ракет, роблячи там видиму для стрільця світну позначку).
Важливо, щоб промінь лазера в такій системі прицілювання відхилявся завжди вертикально вниз відносно самої землі, враховуючи можливі нахиляння ракетомету навколо його повздовжньої осі (наприклад, приціл має правильно діяти при стрільбі [з голови], коли ракетомет повернуто навколо його повздовжньої осі на 90 градусів - промінь має все одно відхилятися вниз, а не вправо чи вліво).
Зрозуміло, така система лазерного прицілювання, що визначає віддаль до цілі і відхиляє промінь лазера вниз, враховуючи що снаряд летить по балістичній кривій, може бути встановлена не тільки на ракетометі; вона має самостійне значення і може бути застосована, наприклад, для арбалетів, або ще до чогось.
При стрільбі [з упором об землю], може виявитись корисним також і звичайний приціл, що складається з мушки та (регульованого) цілика, змонтований зверху на повздовжній планці: мушка - на її передньому кінці, а цілик, відповідно, приблизно посередині, трошки далі назад, так щоб було зручно цілитися але щоб цілик не заважав переносити ракетомет, утримуючи його за повздовжню планку, як чемодан за ручку. Сам я думав, що при стрільбі [з упором об землю] буде достатньо опирати п'ятою (задньою гранню) лижі ракетомет об землю, і нахиляючи його за ручки назад, надавати відповідного кута звищення; однак, за підказкою, така стрільба вимагатиме завеликих зусиль і буде не надто точною, тому краще передбачити в конструкції ракетомета регульовані сошки, котрі дозволятимуть йому стійко зберігати надане при наведенні положення по азимуту й по куту звищення, та складатимуться, щоб не заважати коли в них нема потреби. Такі сошки (на малюнку не показані) можна реалізувати, наприклад, наступним чином. В коробці, що закриває передню частину лижі, безпосередньо за коліщатком, на висоті декілька міліметрів понад підошвою лижі, через бокові стінки проходить поперечна поворотна вісь; справа й зліва, там де кінці цієї осі виступають, приблизно на сантиметр, з бокових стінок, до цих кінців на шарнірах закріплено праву та ліву сошки, котрі являють собою трубчасті балки, закруглені на вільних кінцях, в перерізі діаметром близько сантиметра та довжиною приблизно до кінця лижі (можна трошки коротші). В складеному положенні, обидві сошки прилягають до бокових країв лижі, і йдуть від поперечної осі назад, паралельно лижі, трошки вище за неї. Однак, шарніри на котрих сошки кріпляться до кінців поперечної осі, дозволяють відхилити ці сошки від лижі на деякий кут (приблизно 30 градусів) вправо та вліво, початково в горизонтальній площині, та заклинити їх в максимально відхиленому вбік положенні - так щоб зворотнє відхилення сошок, назад паралельно до лижі, починалось з деяким зусиллям, причому в складеному положенні, паралельно до лижі, сошки можуть також заклинюватися. Початково сошки відхиляються від лижі вправо та вліво у горизонтальній площині, однак потім, за рахунок повороту цілої горизонтальної осі, разом з сошками що приєднані до її кінців, сошки можна повернути кінцями вниз - вперед - трохи вгору, після чого, зафіксувавши горизонтальну вісь від подальшого повороту, отримуємо триногу [права сошка - ліва сошка - задня частина лижі], на котрій ракетомет може стійко утримуватись при стрільбі. При цьому, кут звищення ракетомету задається кутом повороту обидвох сошок з поперечною віссю навколо цієї самої осі - він може приймати значення від нульового (коли кінці сошок повернуто горизонтально вперед), до досить великого, більшого від 45 градусів (залежить від довжини сошок; коли кінці сошок повернуто максимально вниз при збереженні стійкості). Зрозуміло, для надійної фіксації по куту звищення, та уможливлення зручного наведення по ньому, має бути зроблено якийсь фіксатор, котрий або дозволятиме горизонтальній осі разом з сошками вільно обертатися, або фіксуватиме її у якомусь конкретному положенні; наприклад, його можна реалізувати у вигляді круглих регулюючих гайок - маховичків, зі зручною рубчастою бічною поверхнею, діаметром 2.5 - 3 сантиметри, що виступали б на 1.5 сантиметра з передньої коробки лижі справа й зліва, приблизно на сантиметр зверху над горизонтальною віссю, і були з'єднані всередині ще однією віссю, обертанням котрої можна було б, через відповідний механізм, регулювати тертя горизонтальної осі, на кінцях котрої кріпляться cошки: від повністю вільного її обертання, потім до досить тугого повертання, і аж до надійного її заклинювання. Таким чином, наводячи ракетомет при стрільбі [з упором об землю], при використанні сошок, стрілець спочатку зменшує тертя на горизонтальній осі сошок, повертаючи їх та підбираючи відповідний кут звищення, а коли прицілювання закінчене - закручує регулюючі маховички, заклинюючи горизонтальну вісь на кінцях котрої кріпляться сошки, та надаючи всій тринозі жорсткості. По завершенню стрільби, горизонтальну вісь можна знову розконтрити, і скласти сошки, щоб вони не заважали (зрештою, якщо переносити ракетомет, утримуючи його зверху за повздовжню планку, наче чемодан за ручку, сошки навіть не повинні сильно перешкоджати, хіба що будуть відхилені надто вниз). Крім того, аби сошки могли надійно утримуватись в складеному положенні, було б корисно закріплювати їх кінці до відповідних стопорів, змонтованих по обидві сторони лижі, ближче до її заднього кінця, там де до лижі прилягають кінці сошок в їх складеному положенні; важливо, щоб ці стопори, а також самі сошки в складеному положенні, не зачіплялись за одяг і не заважали переносити ракетомет на ремені та стріляти в положеннях [з ременя] й [з голови]; для цього, їх треба виконати скругленими, а саму лижу - відповідно вужчою за сам чемоданчик.
Також за підказкою, нижні ручки ракетомета, разом зі спусковим гачком, можна використовувати для іще одного положення при стрільбі: теж з упором ракетомета об землю, але не присівши на одне коліно збоку біля ракетомета, а лежачи на землі, збоку від нього. Ракетомет при цьому може стояти на землі на лижі, або його можна припіднімати для надання деякого кута звищення (наприклад, рукою за передню ручку), або він може бути встановленим на сошках. При такому положенні для стрільби, прицілювання можна вести наступними способами: за допомогою лазерного приціла - указки (як і для інших положень при стрільбі); попередньо виставивши добре прицілений ракетомет на сошках (тоді, лежачи, щоб мінімізувати свій силует для ворога, адже ракетомет демаскований стрільбою, залишається тільки дотягуватися рукою до спускового гачка); за допомогою зображення на відхиленому захисному склі (відповідно, має бути встановлена камера або тепловізор; електроніка ракетомету повинна вміти відстежувати такий режим, коли скло відхилене при вертикальному положенні ракетомета, виводячи відповідне зображення й дані для прицілювання в нижній області скла).
Ця розробка була мною повністю завершена ще перед президентськими виборами 2004 року. Навесні та влітку 2005 року, внаслідок обміну думками що виник у зв'язку з моєю політичною діяльністю, про все це стало відомо декільком іншим людям. Потім дехто з них дав мені зрозуміти, що в результаті зради ці ідеї були без мого дозволу передані іншим розробникам військової техніки, в тому числі іноземним. Не хотів би про це говорити, але ідеї, здається, ніби нові і непогані, так що не хочеться віддавати їх різноманітним падлюкам. Тому, задля захисту права на авторство і пріоритету на цей винахід, як і на всі інші свої винаходи та ідеї, я міг би пройти перевірку на сучасному варіанті детектора брехні (підпорогові запитання, неусвідомлювані відповіді, інша подібна техніка, але без анінайменшої підконтрольності), з тим щоб не виникало ніякого сумніву - чиї це ідеї, коли винайдені, коли та за яких обставин ці ідеї були передані іншим людям. І якщо з'являться якісь конкуруючі автори, то хочеться щоб і вони пройшли подібну перевірку; зрештою, кожен винахідник буде відстоювати своє авторство і пріоритет, чи не так?
На цім би можна було й закінчити, та є ще один винахід, котрий можна було б застосувати для покращення характеристик ракетомета (тут виникають деякі додаткові обставини, про які буде сказано нижче). Давно, ще до президентських виборів 2004 року, у мене з'явилась ідея, як можна було б зробити високоточними будь - які реактивні системи залпового вогню (наприклад, "Град", "Смерч", або якісь нові), коли вони стріляють з великим кутом звищення (навісом, а не прямою наводкою). Оскільки вищеописаний ракетомет, в режимі стрільби з великим кутом звищення, можна теж вважати такою реактивною системою залпового вогню, то цей винахід підходить і до нього (хоч застосування цього винаходу саме до ручного ракетомету мені на думку не приходило, це за підказкою).
Ідея полягає в тому, що реактивний снаряд системи залпового вогню може, замість звичайної бойової частини, нести відеокамеру з радіозв'язком, котра, у відповідній точці траекторії (приблизно над районом дислокації цілей), повисне на парашуті (або на чомусь іншому, наприклад, на гальмівній стрічці, чи на повітряній кульці), і знімаючи зверху район дислокації цілей, дозволятиме через радіозв'язок отримувати фото чи відео цього району з точним розміщенням цілей, а потім - дозволятиме з високою точністю наводити кожен окремий снаряд з уражаючою бойовою частиною (та системою наведення по радіо) на індивідуальну ціль.
Зрозуміло, функцію коригування вогню може здійснювати і безпілотник - однак, оскільки збити коригувальника високоточних снарядів надзвичайно важливо для ворога, при сильному зенітному вогні цей безпілотник може просто не долетіти до району дислокації цілей. Крім того, оскільки в результаті ворожого вогню коригуючий безпілотник буде, швидше за все, втрачено, закидування на реактивному снаряді простої камери спостереження, що висіла б під парашутом, може виявитися значно дешевшим. Довго висіти вона не буде - та достатньо й хвилини, щоб навести на цілі снаряди з одного залпу, а потім її все одно збили б. Крім того, закидування таких камер спостереження дозволяє не тільки точно націлювати реактивні снаряди, а й просто подивитися згори на якийсь важливий район ворожих позицій, зенітне прикриття якого настільки сильне, що безпілотник туди посилати невигідно.
Щоб камера повисала на достатній висоті над районом дислокації цілей, коли стрільба таким розвідувальним снарядом здійснюється з тим самим кутом звищення що й бойовими снарядами (а особливо - при стрільбі на максимальну дальність), цей снаряд з відеокамерою повинен мати покращені балістичні характеристики - меншу масу бойової нагрузки, за рахунок чого - більшу масу палива / реактивного двигуна, аби набути більшої початкової швидкості, і при тому самому куті звищення летіти по більш дальній та високій траекторії (власне це й надає можливість підвісити камеру на достатній висоті над районом, у котрому звичайні бойові снаряди уже падатимуть на землю).
Щоб модифікувати стандартну, не високоточну, систему залпового вогню для такого високоточного ураження цілей, мають бути розроблені два типи снарядів: один - розвідувальний, з покращеними балістичними характеристиками (більша початкова швидкість), котрий несе апарат для спостереження й корекції вогню (власне, відеокамеру з радіозв'язком, пристроєм електричного живлення та засобом стабілізованого утримання в повітрі - парашутом / стрічкою / повітряною кулькою); другий - бойовий, з стандартними балістичними характеристиками та уражаючою бойовою частиною, котрий має можливості корекції траекторії польоту по радіо.
Крім того, потрібно зробити якийсь пульт для оператора, що керував би корекцією вогню; оскільки функції оператора зводяться до розпізнавання цілей, знятих відеокамерою зверху, а потім - віддачі команд індивідуального наведення снарядів на цілі, причому все це треба робити щонайшвидше - видається можливим і вигідним, повністю комп'ютеризувати роботу оператора, зробивши його пультом просто екран зі стилусом, на котрий, по отриманню зображення від камери, видається зображення району дислокації цілей зверху, після чого оператор щонайшвидше розпізнає цілі і просто ткне стилусом у відповідні точки на зображенні, куди мають впасти снаряди - всі решта функції по наведенню снарядів може здійснити система комп'ютерного керування (коли в полі зору відеокамери, що висить над районом дислокації цілей і знімає його зверху, з'являється черговий керований снаряд з уражаючою бойовою частиною, система комп'ютерного керування отримує всі необхідні дані, щоб керувати ним і навести його в одну з точок, куди ткнув стилусом оператор). Наприклад, для системи залпового вогню що стоїть на бойовій машині, оператор корекції вогню може знаходитись в тій самій машині; а для ручного ракетомета (за підказкою) - просто поруч з стрільцем, тримаючи в руках звичайний планшетний комп'ютер, що здійснював би радіозв'язок з розвідувальною відеокамерою та на якому оператор стилусом міг би вказувати цілі.
Крім того, щоб зменшити вірогідність зашумлення ворогом радіозв'язку між системою наведення, розвідувальною камерою що висить над районом дислокації цілей, та бойовими снарядами що їх траекторію треба коригувати, варто зробити деякі антени для цього радіозв'язку напрямленими. По - перше, бажано щоб антена, що здійснює двонаправлений зв'язок від наземного оператора до підвішеної над районом дислокації цілей камери, була щонайточніше напрямлена на цю камеру (за підказкою, для стрільби з ракетомета це не обов'язково, надто мала дистанція стрільби). По - друге, зв'язок з бойовими снарядами, що наводяться на цілі, бажано робити ретрансляцією через підвішену камеру (сигнали корекції йдуть від оператора до камери, а уже від неї - до снарядів, що дозволить стріляти з закритих позицій, наприклад через пагорб); тоді, антени на бойових снарядах, що cприймають коригуючі сигнали від камери, краще зробити напрямленими [назад] по осі самого снаряду (з відповідною діаграмою напрямленості), щоб коли снаряди, навісною траєкторією, падатимуть на ціль, вони цими антенами сприймали сигнали від камери, котра висить над ними, та не сприймали можливого зашумлення з землі. По - третє, сама камера спостереження, що має антени для зв'язку з наземним оператором та з бойовими снарядами, може мати ці антени ненапрямленими, щоб її конструкція була простішою, меншою та легшою; якщо антена від оператора та антени на снарядах напрямлені, як це описано вище - цього повинно вистачити, щоб уникнути зашумлення ворогом; однак, антену на камері, що сприймає сигнали оператора, вигідно все ж зробити дещо напрямленою (при досить широкій діаграмі напрямленості), що зменшить можливості зашумлення; тоді камеру треба зробити такою, щоб вона, під дією рульової машинки, могла повертатись навколо своєї вертикальної осі, коли зависне над районом дислокації цілей, наводячи по азимуту антену зв'язку з наземним оператором (а також, правильно орієнтуючи зображення району дислокації цілей у оператора на екрані, що полегшить розпізнавання цілей - тому це все одно незайве, навіть для ненапрямленої антени).
Ця розробка (високоточність для реактивних систем залпового вогню) була мною повністю продумана ще перед президентськими виборами 2004 року. Навесні та влітку 2005 року, внаслідок обміну думками що виник у зв'язку з моєю політичною діяльністю, про все це стало відомо декільком іншим людям. На той час, я не бачив у відкритих публікаціях чогось подібного (хоч, може, щось і пропустив). Однак, з того часу, у відкритих публікаціях уже були оприлюднені найважливіші (хоч і не всі) ідеї з цієї розробки: більш конкретно, я бачив російську ідею закидувати на снаряді "Смерча" коригуючий безпілотник (різниця в тому, що це літак а не парашут, хоч незрозуміло що краще, цілий літак закидувати дорого, а користі з нього мало: якщо безпілотник там може вижити довший час, то коригувати вогонь треба з безпілотника що прилетів би своїм ходом, нащо його снарядом закидувати?); а ідея закидувати на реактивному снаряді камеру, щоб повисла б над районом дислокації цілей та коригувала вогонь, здається, стала загальновідома (хоча в публікації не розкрили, хто автор ідеї). Дуже може бути, що до цих речей паралельно додумався ще хтось - різні люди інколи роблять паралельно такі самі винаходи. Однак, оскільки деякі додаткові технічні ідеї з цієї розробки, здається, ще не загальновідомі - можливо, ця моя публікація все ж таки має сенс. Так само як і щодо інших своїх ідей, я готовий підтвердити своє авторство, час коли було зроблено винахід та коли він став відомий іншим людям, а також обставини при котрих це сталося, пройшовши перевірку на сучасному варіанті детектора брехні (підпорогові запитання, неусвідомлювані відповіді, інша подібна техніка, але без анінайменшої підконтрольності), з тим щоб не виникало ніякого сумніву - чиї це ідеї, чи це не плагіат, коли я їх винайшов, і коли побачив публікації подібних винаходів. Зрозуміло, мені також було б дуже цікаво вияснити, чи не були згадані мною розробки інших авторів зроблені під впливом розкриття моїх ідей окремим людям, що було ще у 2005 році (нікого не звинувачую, та перевірити все ж цікаво, хоча б аби вияснити, чи не було у нас якоїсь зради - тим більше, маю деяке право на підозри, бо за росіянами була уже одна спроба наглого плагіату моїх винаходів). Тому, можливо, знайшовся б спосіб зробити так, щоб і конкуруючі автори пройшли подібну перевірку на детекторі брехні; зрештою, кожен винахідник хотів би відстояти свої права на винахід, тому така перевірка цілком можлива і вигідна справжнім авторам винаходів.