![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
lychakivskyКомпоновка сучасного танка, по суті, не змінилася від часів Другої Світової війни: на броньованому корпусі, обладнаному гусеницями, встановлюється одна поворотна броньована башта з потужною гарматою. Ще один варіант, з неповоротною баштою, дозволяє встановити навіть потужнішу гармату - це використовується для самохідних артилерийських установок або мисливців за танками. Однак, від часів винайдення такої компоновки, минуло багато часу, і зараз, замість ствольної артилерії, частіше стали використовуватися ракети. Перевагою ракет є, по - перше, менше стартове прискорення, порівняно зі снарядом в стволі - це дозволяє зробити ракету (само)керованою, тобто високоточною, або зенітною, і взагалі якою завгодно (варіанти снаряду для ствольної артилерії значно обмеженіші); по - друге, заряджені в багатоствольну пускову установку, ракети можуть бути вистрілені майже одночасно, тобто з дуже великою скорострільністю, більшою за скорострільність танкової гармати з автоматичним заряджанням, причому така багатоствольна ракетна установка є простішою, дешевшою та надійнішою за автоматичну гармату еквівалентної потужності. Тому, цікаво уявити собі, як міг би виглядати танк, обладнаний багатоствольною ракетною установкою (щось подібне до установки "Град"), в котру заряжались би ракети різного типу - зенітні, протитанкові, високоточні, і взагалі які завгодно.
Загальна ідея компоновки проста: в кормі, там де у БМП роблять відділення для десанту, в корпусі можна влаштувати об'єм у формі прямокутного паралелепіпеда, що з боків був би обмежений бортами (можливо, подвійними бортами, всередині яких знаходяться механізми гусеничного рушія або інше), знизу - днищем (можливо, теж подвійним, всередині якого можна влаштувати, наприклад, бензобак), спереду - переборкою попереднього відділення (в якому можуть знаходитись, наприклад, місця для екіпажу, можливо, башта, та інше), а ззаду - відкритий. Весь цей об'єм займає блок стволів багатоствольної ракетної установки, котрий може, повертаючись у вертикальній площині відносно осі, що проходить по нижній задній кромці вищевказаного об'єму (тобто по задній кромці днища корпусу), наводитися по куту звищення, причому при нульовому куті звищення вся передня сторона блоку стволів закрита спереду переборкою попереднього відсіку (тобто блок стволів повністю заглиблений в корпус, стріляти неможливо, але зате він захищений бронею), а при досить великому куті звищення стволи стають спереду нічим не закриті, що дозволяє запускати з них ракети (в такому положенні, блок стволів незахищений, особливо спереду, тому, зробивши постріл або серію пострілів, він може знову швидко заховатись в броньований корпус від ворожого вогню). Зрозуміло, мінімальний кут звищення, при котрому можлива стрільба, буде меншим для верхніх стволів, і більшим для нижніх стволів - тому, заряджаючи в різні стволи ракети різного типу, варто це враховувати. Незалежне від корпусу наведення блоку стволів по азимуту в такій компоновці неможливе (крім хіба дуже малих доворотів, що використовують люфт з боковими стінками - але робити механізм таких доворотів досить дорого, і це напевне не потрібно), тому наведення по азимуту здійснюється поворотом усього корпусу бойової машини. Верхню площину блоку стволів корисно зробити так, щоб вона трохи виступала за передню й бокові сторони блоку стволів, і цією закраїною накривала люфти з бортами й передньою переборкою - це корисно, щоб захиститися від опадів (або, за підказкою, від якоїсь запалювальної суміші, розлитої по броні).
Перед відділенням з блоком стволів, може бути зроблено поворотну башту з малокаліберною автоматичною гарматою. Найкраще зробити башту безлюдною - якщо наведення гармати все одно через відеокамери, а заряджання гармати автоматичне (наприклад, лентою), то екіпажу в ній по ідеї робити нічого, а без екіпажу башта буде нижчою по профілю й меншою. Однак, відсутність такої башти дозволила б зменшити мінімальний кут звищення, при якому можлива стрільба з багатоствольної ракетної установки - можливо, для деяких варіантів це було б корисно, хоча в загальному випадку, наявність башти видається вигідною. На башті (найкраще ззаду, [на потилиці]) варто змонтувати багатоцільову РЛС з фазованою решіткою - це корисно для радіолокаційного обзору, для наведення гармати на повітряні чи наземні цілі, а також для наведення ракет, вистрілених з багатоствольної ракетної установки. По азимуту РЛС наводиться поворотом башти, а також, можливо, невеликими доворотами на шарнірі кріплення до башти (зрозуміло, оскільки це РЛС з фазованою решіткою, її промінь може наводитись по азимуту незалежно від повороту башти); по куту звищення РЛС може повертатись сама, на шарнірі кріплення (за підказкою, шарнір на якому РЛС кріпиться до башти, варто зробити таким, щоб РЛС, коли вона не використовується, могла лягати лицевою стороною на дах башти, тобто набувати кута звищення -90 градусів, захищаючись таким чином від ворожого вогню, зменшуючи висоту й силует танка, та зменшуючи мінімальний кут звищення, при якому може стріляти багатоствольна ракетна установка). Зрозуміло, що цю РЛС (як і башту), варто зробити броньованою, щонайменше її тильну й бокові сторони (за підказкою, броню бокових обрамлюючих стінок РЛС краще зробити під нахилом, а плоску фронтальну поверхню блоку антен зробити так, щоб обрамлюючі її бронестінки виступали за неї з деякими закраїнами - це дозволить краще захистити РЛС бронею), аби РЛС витримувала ворожий вогонь, оскільки її знищення сильно зменшить бойові можливості.
Ця автоматична башта з малокаліберною гарматою може використовуватись не тільки проти ворожої піхоти або літальних апаратів - але й для знищення протитанкових ракет, що атакуватимуть танк. У цьому випадку, оскільки ракета наближається швидко, наведення гармати на ракету має бути (майже повністю) автоматизоване, оператор може хіба що вказувати приблизний азимут, з якого чекати атаки, й вмикати/вимикати систему автоматичного захисту від протитанкових ракет, що керувала б баштою. Оскільки башта безлюдна, вона може постійно швидко обертатися навколо своєї осі (приблизно оберт за секунду), переглядаючи радаром всі можливі напрямки, з яких можна очікувати малу ціль, що швидко наближається (протитанкову ракету); крім оборотів на всі 360 градусів, башта може також, за командою оператора, оглядати й менший сектор, тобто постійно повертатися туди - сюди, ометаючи променем радара діапазон азимутів, з яких можна чекати атаки протитанковою ракетою. Щойно радар помітить малу ціль, яка швидко наближається, він автоматично наводить на неї вогонь малокаліберної гармати (крім радара, для більш точного збивання протитанкових ракет можна використати й інші прилади - наприклад, гармата може додатково використовувати спарену з нею відеокамеру, або, за підказкою, скануючий лазерний дальномір). Крім того, якщо башта не знаходиться в режимі постійного сканування, старт протитанкової ракети можна помітити за спалахом, що супроводжує її виліт - для цього, навколо башти, або й по корпусу танка, можуть бути змонтовані, у відповідних вічках в броні, малі відеокамери (їх сектори огляду мають перетинатись, перекриваючи всі 360 градусів - їх можна використовувати й просто для огляду з танка), сигнал з яких, оброблений комп'ютером, дозволятиме видавати команду на башту: по такому - то азимуту, імовірно, стартувала протитанкова ракета (після чого башта швидко повертається й наводиться уже радаром).
Блок стволів ракетної установки, при нульовому куті звищення, ховається спереду й з боків в корпус танка, тому він достатньо захищений від ворожого вогню. Однак, з корми, цей блок стволів має вихідні отвори стволів ракетної установки - й ракети в них, по суті, повністю незахищені, навіть від куль та осколків. Тому, видається правильним вигадати якесь бронювання для задньої сторони блока стволів - таке, щоб воно не заважало безвідкатно стріляти ракетами. Це можна зробити на різний спосіб; наприклад, вихідний отвір кожного ствола, у задній стінці блока стволів, може закриватися квадратною бронекришкою, що кріпилась би своїми верхніми правим та лівим кутом на підпружинених завісах, котрі притискали б її постійно прилегло до задньої стінки блока стволів, а при вистрелі ракети зі ствола, реактивний струмінь відкривав би цю підпружинену бронекришку, так щоб вона відхилялась більш ніж на 90 градусів, уможливлюючи безвідкатний постріл, а після пострілу, під дією пружин, знову притискалась би, захищаючи хвостовик ствола від куль та осколків. Таким чином, бронювання блоку стволів з корми може складатися з таких відкидних підпружинених бронекришок, по одній позаду кожного ствола (зрозуміло, саму задню стінку блоку стволів, з отворами, теж корисно зробити броньованою). Крім того, за підказкою, бронювання задньої стінки блоку стволів можна зробити й інакше: бронежалюзями, по одному елементу бронежалюзів на один горизонтальний ряд стволів, підвішеними на завісах за верхній їх край, так щоб перед пострілом (чи серією пострілів) ці бронежалюзі одночасно відкривалися рульовою машинкою, повертаючись на 90 градусів і встаючи паралельно до стволів (уможливлюючи стрільбу), а потім знову закривалися, притискаючись до задньої стінки блоку стволів.
Запропонована компоновка блоку стволів ракетної установки (розміщення у прямокутній виїмці в корпусі ззаду) дозволяє легко міняти його на будь - яке інше обладнання, потрібне бойовій машині. Тому, видається корисним виконувати бойову машину так, щоб блок стволів ракетної установки встановлювався у прямокутну виїмку корпусу як цілісний модуль, з можливістю його заміни на щось інше. Наприклад, замість блоку стволів, на той сам танк, у прямокутну виємку корпусу, можна встановити прямокутний модуль відділення для мотопіхоти, з задніми бронедверями, перетворивши танк на бойову машину піхоти. Крім того, якщо цього модуля взагалі немає, прямокутну виїмку корпусу можна використовувати як вантажний відсік для різноманітних вантажів (для зручності, туди можна поставити бортовий кузов чи один тільки відкидний задній борт). Крім того, за підказкою, такий стандартизований бойовий відсік можна використовувати під найрізноманітніші модулі, наприклад: евакуаційний, медичний, штабний, побутовий, та інші.
По боках від башти, трохи спереду від неї, всередині корпусу танка можна зробити два робочих місця для двох членів екіпажу (вони розміщені окремо один від одного, кожен у своїй броньованій капсулі, що підвищить живучість танка). Огляд вперед можна зробити через перископи, весь решта огляд - з відеокамер, РЛС, ще якась інформація - на плоских комп'ютерних екранах, причому всіма можливостями бойової машини може керувати кожен з двох членів екіпажу (зрозуміло, краще розділити обов'язки, наприклад один керує вогнем а другий переміщенням - але якщо одна з капсул екіпажу буде уражена, другий зможе продовжувати керування). З капсул екіпажу корисно забезпечити можливість доступу до механізмів, що знаходяться під баштою (це механізми автоматичної гармати, повороту башти та РЛС, і що там ще змонтовано), для швидкого їх ремонту не виходячи з машини. Оскільки блок стволів, коли він набуває бойового положення, повинен не зачіпати за РЛС, треба конструктивно забезпечити деяку віддаль між задньою кромкою башти та передньою кромкою блока стволів; всередині корпусу, цей проміжок між бойовим відділенням та блоком стволів можна відвести під бензобак.
Перед бронекапсулами екіпажу, під нахиленою лобовою бронею, можна розмістити агрегатне відділення, де розмістити двигун, коробки передач та всі решту механізми рушія. По ідеї, ведучу зірочку гусеничного рушія краще робити передню, тоді не треба передаточних валів на корму.
Яким могло б бути бойове використання такої машини?
В першу чергу, зарядивши багатоствольну ракетну установку некерованими ракетами, отримаємо щось типу "Граду", з тою різницею, що гусениці дозволять переміщатися не тільки по дорогах, а броня дозволить надійніше захиститися від ворожого вогню. Крім того, башта з малокаліберною гарматою дозволить відбивати атаки з повітря (тут стане в пригоді РЛС, що забезпечить пошук цілей та керування вогнем), а також захищатися від різних спецгруп, котрі нападають із засідки. Варто врахувати, що некеровані ракети можуть бути різного типу: зокрема, маршевий твердопаливний двигун може займати більшу чи меншу частину їх маси, що дозволить отримати ближні ракети з потужнішою бойовою частиною, або дальні ракети - з менш потужною бойовою частиною. Бойова частина може бути різного типу - осколкова, термобарична, і взагалі яка завгодно (в такі універсальні стволи багатоствольної установки можна навіть заряджати ближні ракети що ставлять димову завісу).
Більш цікавою є можливість відбивати удари авіації, не тільки автоматичною гарматою на башті; у всі або деякі зі стволів багатоствольної ракетної установки може бути заряджено ракети [земля - повітря], тобто цю бойову машину можна використовувати не тільки для наземної боротьби, а й як машину протиповітряної оборони. Ракети можуть наводитися на повітряні цілі за допомогою РЛС - що дозволяє зробити у них не тільки теплову, а й радіолокаційну напівактивну головку самонаведення, і крім того, якщо РЛС супроводжує ціль, ракета може бути керована по радіо. Тому, наприклад, зарядивши три - чотири протиповітряні ракети, можна отримати машину, котра вражає наземні цілі, та відіб'ється й від атаки з повітря.
Нарешті, вигідним видається розробити високоточні ракети [земля - земля], що летіли б по балістичній траекторії (на максимальну дальність, стартуючи під кутом близько 45 градусів), і наводились би на ціль за радіокомандами, причому стрільба може вестись за горизонт, з закритих позицій, а спостереження за цілями йде з малого безпілотного розвідника - коригувальника вогню. Тут знову буде корисною РЛС, потужний сигнал якої дозволить утримувати радіозв'язок з безпілотником, та й самою ракетою в польоті (команди наведення можуть ретранслюватися на ракету також і безпілотником). Такі ракети могли б бути універсальною зброєю для ураження наземних цілей, причому, ефективне наведення таких ракет з безпілотного коригувальника вогню дозволило б уражати не тільки нерухомі, а й рухомі цілі; більше того, такі ракети були б найкращим засобом і для ураження ворожих танків, оскільки удар високоточної ракети, коригований з безпілотника, доводився б у найменш броньовану, верхню частину ворожої бронетехніки (башту ворожого танка краще бити не [в лоб], а [в тім'я]).
(За досить очевидною підказкою, в стволи багатоствольної ракетної установки можна зарядити й ракети, що летіли б не по балістичній траекторії - зрештою, конструкція ракети може бути будь - якою, головне щоб вона була сумісною з конструкцією стандартного ствола ракетної установки; тому, наприклад, можливим видається варіант використання ракет, у котрих після вильоту з ствола розкриваються крила, і котрі летять під дією аеродинамічних сил; такі ракети могли б летіти не по балістичній кривій, а низько, огинаючи рель'єф, наводячись радіокомандами з безпілотника, що спостерігає за ними зверху - або й самостійно шукаючи цілі, вилітаючи з ракетної установки цілим роєм та передаючи між собою інформацію по ланцюжку до оператора на бойовій машині, і т.д.; можливо, такі ракети було б вигідно застосовувати, як ще один варіант проти танків, або може вони мали б більшу дальність порівняно з балістичними, і їх було б важче збити протиракетним захистом).
Таким чином, видається імовірним, що перестрілка під час бою сучасними ракетами, на відміну від дуелі звичайних танків, буде відбуватися не в межах прямої видимості - а зза горизонту, на максимальній дальності польоту ракет, при широкому використанні безпілотних розвідників - коригувальників вогню. Тому, щоб захиститись від чужих ракет, найважливіше - вчасно помітити й збити ворожий безпілотний розвідник - коригувальник. Це означає, що можливості збивати малі повітряні цілі будуть дуже важливими, і пропонована конструкція танка пристосована для цього значно краще за інші: універсальна РЛС дозволяє швидше помітити ворожий безпілотник, обстріляти його з малокаліберної гармати з наведенням тою ж РЛС, а якщо збити треба терміново й гарантовано - вистрелити протиповітряною ракетою. Можливості збивати не тільки малі безпілотники, а й звичайні літаки та вертольоти, також дуже важливі, бо стає непотрібною спеціалізована машина протиповітряної оборони (за підказкою, оскільки ворог не може знати, які саме типи ракет заряджено у багатоствольну установку, йому доведеться враховувати всі можливі варіанти, що сильно ускладнить його задачі: наприклад, навіть якщо насправді такий танк має заряджені тільки прості ракети типу "Град", при появі цих машин ворогу доведеться боятися, а раптом у них є заряджені й протиповітряні ракети, і тоді штурмовики й вертольоти на знищення цих машин так просто не пошлеш).
Таким чином, ця конструкція танка є більш перспективною порівняно зі стандартною, з гарматою головного калібру на башті; причина цього - в тому, що високоточна ракета є значно ефективнішою за снаряд з гармати: летить далі, наводиться точніше, й краще пробиває броню ворожої техніки, діючи не кінетичною енергією, як снаряд, а (тандемною) кумулятивною бойовою частиною, що значно вигідніше. Крім того, такі ракети можуть бути різного типу, а вистрілити їх з багатоствольної ракетної установки можна в будь - якому порядку, дуже швидко, не тратячи часу на перезаряджання. Важливо також, що багатоцільова РЛС дозволяє і знаходити ворожі літальні апарати, і керувати вогнем автоматичної гармати, і наводити ракети, і підтримувати зв'язок з безпілотником - фактично, в цій компоновці, ми отримуємо універсальний бойовий комплекс, котрий може бути і протиповітряним, і протитанковим, і загального призначення, і сумішшю усіх цих варіантів - залежно тільки від того, які в нього зарядили ракети.
Треба сказати, задача озброєння танка багатоствольною ракетною установкою ставилась ще в радянські часи - в результаті, з'явилась бойова машина "Буратіно", котру чомусь вперто класифікують як вогнемет, хоча в її стволи можна зарядити й інакші ракети (ця думка не моя, але виникла вона під впливом моєї ідеї, що для багатоствольної ракетної установки на танку можна зробити дуже різні ракети - зенітні, протитанкові, високоточні - а отже, це можна зробити і для "Буратіно"). Порівняно з пропонованою компоновкою, "Буратіно" може вести вогонь прямою наводкою і повертати пакет стволів по азимуту незалежно від корпуса. Однак, ці переваги в реальному застосуванні менш потрібні: гусениці все одно дозволяють швидко розвернутися на місці для наведення по азимуту, причому спеціально виконана трансмісія уможливила б наведення по азимуту з достатньою точністю за прийнятний час; стрільба прямою наводкою такій системі буває потрібна вкрай рідко, адже переважно вогонь ведеться на велику дальність, і якщо навіть було б потрібно потрапити в ціль що знаходиться зовсім близько, у цих випадках можна застосувати стрільбу з високою навісною траекторією, коли ракета летить майже вертикально вгору і падає біля місця старту - такий спосіб добрий тим, що навколо танка не утворюється [мертвої зони], куди снаряди не можуть потрапити. Зате, на відміну від "Буратіно", пропонована компоновка дозволяє значно краще захистити бронею пакет стволів - у "Буратіно" він надто вразливий, особливо спереду, а також важчий та менш надійний; також, силует бойової машини виходить нижчим, отже її легше маскувати. Мала башта з автоматичною малокаліберною гарматою та антеною РЛС, котрої нема в "Буратіно", дозволяє знищувати невеликі рухливі цілі - в першу чергу, чужі безпілотні розвідники - коригувальники вогню, відстрілюватися від більших пілотованих літальних апаратів, а також від піхоти, всіляких спецгруп що атакують із засідки, та інших загроз.
Оскільки вогонь з багатоствольної ракетної установки, переважно, ведеться на велику дальність (за горизонт), для точного наведення таких ракет доцільно використовувати малі безпілотні розвідники - коригувальники вогню. Більше того, малі безпілотні розвідники настільки покращують бойові можливості військ, що виникає окрема, досить важлива задача: вигадати якийсь стандартний стикувальний пристрій, що дозволяв би безпілотнику здійснювати посадку на бойову машину, заправлятися паливом і знову злітати, а також, бажано, постійно базуватися на бойовій машині, навіть під час її переміщення.
Для досить широкого класу апаратів, котрі можуть здійснювати зліт та посадку вертикально (вертольоти класичної схеми, квадрокоптери, літаки з вертикальним зльотом та ін.) такий стикувальний пристрій може виглядати дуже просто. Уявімо собі вертикальну (стиковочну) трубу, стандартизованого діаметру (щоб витримувала навантаження; для апаратів не важче 10 кг, діаметром приблизно сантиметр), що виступає з конструкції військової машини (танка, бронетранстпортера, вантажівки і т.п.) вертикально вгору. Безпілотний апарат, у свою чергу, мусить бути, знизу на днищі, під центром ваги, обладнаний спеціальною прийомною (стиковочною) конічною воронкою, у котру попадала б вищевказана труба, коли апарат знижується вертикально над нею (зрозуміло, воронку треба робити так, що назовні, знизу на днищі безпілотного літального апарату, був би тільки широкий круглий вхідний отвір цієї стиковочної воронки, сама вона має знаходитись повністю всередині корпусу літального апарата, щоб мінімізувати втрати в аеродинаміці). Коли апарат знижується, з центром ваги приблизно над стиковочною трубою, кінець труби потрапляє всередину широкого вхідного отвору стиковочної воронки (розмір отвору треба підібрати так, щоб уможливити надійну стиковку навіть у поривчастий вітер), потім сковзає по її конусу і потрапляє точно в горловину стиковочної воронки, котра має бути зроблена так, щоб надійно фіксувати кінець стиковочної труби, котрий потрапив у неї. Ця горловина має бути досить довгим, довжиною в декілька діаметрів, циліндром, внутрішній діаметр котрого трохи (на люфт) більший за зовнішній діаметр стиковочної труби. Після того, як кінець стиковочної труби зайде повністю в горловину стиковочної воронки, його треба там затиснути якимось стопором - в результаті чого, безпілотний літальний апарат буде надійно утримуватися зверху на стиковочній трубі, причому під дією вітру на його вертикальний стабілізатор, він може навіть повертатися на ній, наче флюгер, тим самим мінімізуючи поперечну аеродинамічну нагрузку на стиковочну трубу. Стопор, котрим затискається стиковочна труба, можна виконати у різний спосіб; наприклад, це може бути щось типу малих лещат, притискні елементи котрих, у затиснутому положенні, проходять крізь прорізи в горловині стиковочної воронки і фіксують стиковочну трубу. Крім того, для більш надійної фіксації стиковочної труби таким стопором, на поверхні її верхньої частини, тій що входить в горловину, в місцях де до труби можуть торкатися лещата стопору, можна вирізати кільцевий жолобок - по кругу навколо труби на тій самій висоті, щоб лещата стопору точно входили в жолобок і цим законтрювали стиковочну трубу в горловині воронки, і без їх розтискання безпілотний апарат не міг би бути знятий зі стикувального вузла (щоб його не здуло поривом вітру, ударною хвилею, і т.п.) Зрозуміло, що для зльоту з такого стиковочного апарату, безпілотник має розкрутити гвинт (якщо це вертоліт - або якось інакше набрати вертикальну тягу), а потім розтиснути лещата стопору й вертикально злетіти (знявши горловину, й усю стикувальну воронку, з кінця стикувальної труби). Крім того, надійне утримання безпілотника на такому стиковочному вузлі уможливлює його постійне на ньому базування, зокрема, пристикований таким чином безпілотник можна перевозити, коли бойова машина кудись переїжджає, і досить довго зберігати його, просто у пристикованому вигляді.
Важливою можливістю такого стикувального вузла для вертикально злітаючого безпілотника є автоматична дозаправка безпілотника паливом. Для цього, стикувальну трубу треба зробити з порожниною всередині (тобто це саме труба, а не циліндричний стержень), і якщо на верху горловини стиковочної воронки зробити отвір з клапаном, для прийому палива в баки безпілотника - то подаючи рідке паливо в трубу, можна дозаправляти безпілотник, причому робити це автоматично, без участі людини. Справді, після того як безпілотник буде надійно зафіксовано зверху на стикувальній трубі, кінець котрої щільно прилягає в горловині стикувальної воронки, для перекачки палива треба тільки зробити стик між верхівкою стикувальної труби та горловиною стикувальної воронки досить щільним - що не є проблемою, якщо стикувальна труба щільно затискається стопором. В самій стикувальній трубі, зверху, можна зробити кульковий клапан (щось подібне на ніппель для шини, закритий тиском палива знизу, рухомий елемент котрого відсувався би вниз якимось механізмом, відкриваючи, коли треба, дорогу для палива), котрий відкривався би тільки в час здійснення дозаправки (за підказкою, оскільки безпілотники інколи бувають не тільки на рідкому паливі, а й електричні, майже такий самий стиковочний вузел можна використати для зарядки акумуляторів безпілотника, тільки замість клапана на кінці стиковочної труби має бути коаксіальний роз'єм, схожий на відомі стандартні роз'єми для аудіосигналу, що входитиме у відповідне стандартне гніздо в горловині стиковочної воронки, уможливлюючи передачу електроенергії).
Також важливо, реалізуючи цей стиковочний вузел, забезпечити можливість автоматичного здійснення стиковки; підлетіти близько до військової машини, обладнаної таким вузлом, безпілотник може з використанням стандартних систем керування - але для керування на остаточному етапі зближення й під час стиковки корисно застосувати спеціальну автоматику (спеціальна програма в керуючому комп'ютері безпілотника). В першу чергу, така автоматика повинна визначати положення безпілотника відносно стикувальної труби - знаючи це положення, запрограмувати автоматичну стиковку досить легко. Для цього, стиковочна труба, під час стиковки, може випромінювати якісь радіохвилі, що пеленгувалися б безпілотником, в результаті чого він отримуватиме інформацію, куди летіти на зближення зі стиковочним вузлом.
Такий стиковочний вузол можна зробити стандартним, базуючи на ньому безпілотники різного типу та призначення: наприклад, може бути важчий безпілотник, що літає на далеку розвідку, і зовсім легкий та дешевий ближній безпілотник. Тип бойової машини, на яку встановлюється такий стиковочний вузол, може також бути різним - оскільки сам стандартизований стиковочний вузол неважкий і недорогий, ним можна (до)обладнувати майже будь - які наземні військові машини, з тим, що якби було треба дозаправити або нести на собі безпілотник, це може зробити кожна машина, а не тільки спеціалізована машина обслуговування безпілотників (наявність в повітрі над військами безпілотних розвідників, котрі завжди є де базувати й дозаправляти, суттєво покращить можливості військ, та погіршить життя ворогу). Таким чином, обладнання військової техніки таким стандартним стиковочним вузлом (висувною трубою) дозволяє зробити так, щоб з групою військової техніки завжди рухалися й розвідувальні безпілотники - перелітаючи з одної машини на другу, дозаправляючись, та знову злітаючи, або залишаючись пристикованими і їдучи разом з машинами.
Стикувальну трубу, особливо на танку та іншій бронетехніці, можна зробити висувною, щоб вона ховалась у броньований корпус, коли не використовується (на звичайному танку, наприклад, така труба може висуватися з тильного бокового відділу башти - напевне, так можна переробити й існуючі танки). Крім того, можна зробити навіть стандартний бойовий модуль з таким стиковочним пристроєм, і обладнати ним існуючі бойові машини (щось типу вертикального ящика, з якого висувається вгору труба, і який прикріплюється, наприклад, за кабіною джипа чи вантажівки).
Однак, для танка з багатоствольною ракетною установкою, про котрий говориться у цій статті, розмістити таку стиковочну трубу видається досить складним завданням. На башті її розмістити не можна, бо зльоту й посадці безпілотника заважатиме РЛС; на корпусі перед баштою - стиковочна труба заважатиме стволу гармати при поворотах башти, а на корпусі за баштою - начебто, теж не можна, бо безпілотник на такій стиковочній трубі заважатиме блоку стволів ракетної установки набувати бойового положенння. Однак, за підказкою, розмістити цей стиковочний пристрій все ж можливо: для цього, стиковочну трубу треба розмістити в кормі корпуса (щоб не заважала стволу гармати на башті при її повороті назад), зліва (або справа) збоку від блоку стволів ракетної установки, щоб ця труба була висувною та ховалася між стінками подвійного борта; причому, її найбільша висота має бути порівнянна, або й вища, за висоту блока стволів у вертикальному положенні - і щоб це уможливити, труба має бути не просто висувною з корпуса, а телескопічною, тобто складатися з висовуваних одна з одної ланок, наче вудилище або антена радіоприймача. Зрозуміло, завжди використовувати максимальну висоту такої стиковочної труби не треба: коли блок стволів ракетної установки повністю захований в корпус, можна висунути тільки верхню ланку стиковочної труби, і нести безпілотник низько біля самого корпусу. Однак, якщо треба стріляти з багатоствольної ракетної установки, блок стволів набуває великого кута звищення, і тоді, щоб блок стволів не зачіпав безпілотник, стиковочну трубу можна висунути вище, на всю довжину. Якщо телескопічна стиковочна труба буде вищою за блок стволів при його вертикальному положенні, стрільба з багатоствольної установки буде можливою навіть незважаючи на пристикований безпілотник; його габарити блокуватимуть тільки декілька крайніх стволів, безпосередньо прилеглих з боку стикувальної труби; та оскільки і з цих стволів можна вистрелити, при досить зручних кутах звищення, це виконання стикувального вузла майже не заважає стрільбі. Також, велика висота стиковочної труби корисна у вітер, коли корпус танка створює сильні завихрення, що заважали б безпілотнику пристикуватись при невисокій стиковочній трубі; або, коли треба щоб розвідувальний безпілотник міг з висоти оглядати навколишню обстановку, не тратячи палива на політ, а залишаючись пристикованим до бойової машини. Крім того, таку високу телескопічну стиковочну трубу вигідно використовувати в якості потужної всенаправленої антени (для зв'язку між бойовими машинами, або з тими ж безпілотними розвідниками - коригувальниками), а можливість автоматично втягнути її в броньований корпус дозволить зберегти цю антену від ворожого вогню.
Однак, безпілотник що пристиковано зверху на таку стикувальну трубу, був би надто вразливим до ворожого вогню. Було б добре якось втягувати його всередину танка разом із стиковочною трубою, щоб під час зберігання в танку його захищала броня. Тому, також за підказкою - було б доцільно зробити в подвійному борту танка, між зовнішнім бортом та внутрішньою переборкою до відсіку блоку стволів, спеціальну нішу, куди б втягувався безпілотник, коли стикувальна труба на якій його пристиковано втягується вниз. Звичайно, захист від ворожого вогню в цій ніші був би слабшим, адже її захищено тільки одинарною бронею, а не рознесеною подвійною; однак, це все одно значно краще, аніж залишати безпілотник взагалі беззахисним зверху на стикувальній трубі. В найпростішому випадку, зверху така ніша для безпілотника, зроблена в подвійному борту танка, могла б бути взагалі відкритою; однак, можна зробити й бронезасувку, що висувалася б на бічних пазах в броні, зверху понад нішу для безпілотника, прикриваючи її згори, а коли безпілотник треба виставити наверх на стикувальній трубі - засувалася б вперед, ховаючись під верхній шар броні подвійного борта спереду від ніші для безпілотника. Також, за ще одною підказкою, безпілотник що зберігається пристикованим до труби всередині такої ніші у подвійному борту, може бути доступним через спеціальний отвір в бортовій переборці від блоку стволів - що може бути дуже корисним, оскільки замість блоку стволів на такий танк можна інколи встановити й спеціальний модуль для роботи з безпілотниками, ізсередини якого оператор міг би виймати безпілотник з ніші, ремонтувати його, міняти на інший безпілотник з якогось боєзапасу безпілотників в такому спеціалізованому модулі, й знову, через вказаний отвір, встановлювати його на стикувальну трубу. Це дозволило б, окрім звичайних ракетних танків, озброєних по одному безпілотнику на танк, отримати й спеціалізовану бойову машину, котра була б озброєна більшою кількістю безпілотників, й могла б їх ремонтувати й настроювати.
Таким чином, цей танк з багатоствольною ракетною установкою зможе бути значно ефективнішим за сучасні бойові машини. Використовуючи малі безпілотні розвідники - коригувальники вогню, він буде вести вогонь не прямою наводкою, а [за горизонт], високоточними ракетами, знищуючи бойові машини ворога на максимальній дальності вогню; а застосовуючи зенітні ракети [земля - повітря], він зможе протистояти й ворожій авіації. Оскільки головний його захист - те, що він стріляє зза горизонту, після пострілів швидко переміщається, залишаючись непомітним для ворога, то найважливіше, що треба зробити для протидії, це виявити його місцезнаходження безпілотником, котрий міг би, у свою чергу, навести високоточну ракету. Тому, протистояння двох таких бойових комплексів перетвориться, в першу чергу, у відстріл ворожих малих безпілотників. Фактично, малий безпілотний розвідник стає витратним матеріалом в такому бою, і середній час його життя над полем бою буде дуже недовгим.
Виходячи з такого розуміння ролі малих безпілотних розвідників, я спробував вигадати для цієї бойової системи щось дешевше й ефективніше, що могло б бути безпілотним коригувальником вогню. Справді, адже якщо приблизне місце дислокації ворога відоме, достатньо було б тільки закинути ракетою, зверху над ним, на досить великій висоті, відеокамеру під парашутом, що дивилася б вниз на ворожі позиції, й дозволяла б наводити високоточні ракети на знайдені цілі. Така відеокамера з радіозв'язком могла б закидатися ракетою, що вистрілюється зі стандартного ствола багатоствольної ракетної установки, а повисати над бойовими позиціями ворога ця камера могла б не тільки на парашуті, а й на гальмівній ленті, або на повітряній кульці з гелієм. Зрозуміло, оскільки парашут не може переміщатися, використання такого коригувальника обмежене; однак, в умовах сильного зенітного вогню, ця відеокамера на парашуті все одно проживе дуже недовго, так само як і малий безпілотний вертоліт на її місці - однак, на відміну від безпілотника, камера під парашутом дешевша, і більш надійно долетить на ракеті до місця з якого можна коригувати вогонь, а після влучних ударів своїми ракетами, буквально через хвилину, її місія буде виконана.
Щоб камера повисала на достатній висоті над районом дислокації цілей, коли стрільба таким розвідувальним снарядом здійснюється з тим самим кутом звищення що й бойовими снарядами (а особливо - при стрільбі на максимальну дальність), цей снаряд з відеокамерою повинен мати покращені балістичні характеристики - меншу масу бойової нагрузки, за рахунок чого - більшу масу палива / реактивного двигуна, аби набути більшої початкової швидкості, і при тому самому куті звищення летіти по більш дальній та високій траекторії (власне це й надає можливість підвісити камеру на достатній висоті над районом, у котрому звичайні бойові снаряди уже падатимуть на землю).
Зрештою, зі стандартного ствола, ракетою, можна запускати й повноцінний безпілотний розвідник (вертольотної схеми). Його компоновку можна представити, як вертикальний циліндр, діаметром дещо менший за калібр стандартної ракети, а довжиною - деяка частина довжини ракети (одна четверта, наприклад). На верхній та нижній основах цього вертикального літаючого циліндра (круглі денця циліндра, виконані так щоб вони могли обертатися відносно самого циліндра) треба змонтувати два (трьохлопастні) гвинти, лопасті одного на верхньому обертовому денці циліндра, другого - на нижньому, що оберталися б у протилежних напрямках. В результаті, отримуємо вертоліт співвісної схеми (де саме в такому циліндрі можна розмістити двигун та інші агрегати - досить очевидно), котрий міг би не просто зависати над позиціями ворога, а перелітати з місця на місце. При транспортуванні такого вертольотного безпілотника ракетою, лопасті його верхнього гвинта можна скласти (відігнути на відповідних шарнірах) вниз, прилегло до циліндра, а лопасті нижнього гвинта - подібно, скласти на шарнірах вгору, теж прилегло до циліндра; якщо в такому складеному положенні гвинти один відносно одного будуть повернуті так, щоб лопасті верхнього гвинта потрапляли в проміжки між лопастями нижнього гвинта (для трьохлопастних гвинтів, вони мають бути повернуті один відносно одного на кут 360 / 6 = 60 градусів), кожна лопасть зможе бути по довжині рівною висоті циліндра, чого повністю вистачає для польоту. Такі безпілотники, у складеному вигляді, як бойові частини спеціалізованих ракет, можна досить масово зберігати в багатоствольній ракетній установці, а коли треба - вистрілювати з неї у потрібний район для бойової роботи.
Закинутий ракетою зі стандартного ствола, такий безпілотник міг би досить довго (якщо не зіб'ють) літати над позиціям ворога. Над можливістю повертати його до своїх, дозаправляти, та посилати на завдання ще раз я не думав - однак, за підказкою, це цілком реально, із використанням того самого стандартного стиковочного вузла з вертикальною трубою: для цього, на безпілотнику, на нижньому денці його циліндричного корпусу, може бути зроблена (вищеописана) стандартна стиковочна воронка, а саме нижнє денце вертикального циліндричного корпусу безпілотника має бути зроблене так, щоб його краї оберталися (формуючи разом з лопастями нижній гвинт), а стиковочна воронка (посередині денця) й весь стиковочний вузел були прикріплені до нерухомої частини конструкції безпілотника. В такому випадку, було б можливим не тільки зберігати досить багато резервних безпілотників в стволах багатоствольної ракетної установки (фактично, зберігається в стволі ціла спеціалізована ракета, бойовою частиною якої є безпілотник зі складеними вздовж циліндричного корпусу лопастями, але все решта в цій ракеті - двигун, обтічник безпілотника - значно дешевше за безпілотник, що вистрілюється зі ствола й швидко закидується куди треба) - вцілілі безпілотники стає можливим повертати до своїх і базувати на вищеописаних стандартних стиковочних вузлах. Єдиним великим недоліком такого безпілотника, якщо обладнати його ще й стиковочною воронкою, було б те, що на нижньому денці, по центру якого зроблено стиковочну воронку, ніде поставити велику відеокамеру: її було б треба або робити дуже малою (щоб вмістилась між стиковочною воронкою і обертовим краєм денця циліндру), або хіба поміщати її десь на боковій поверхні циліндра - але тоді виникнуть проблеми, що дивитись треба через лопасті гвинта, і неможливо дивитися вертикально вниз (зрештою, сучасні відеокамери можуть бути дуже малі, тому цю проблему можна вирішити).
Зрозуміло, льотні характеристики безпілотника, що закидується ракетою, будуть відчутно гіршими за характеристики звичайного безпілотника; на стандартному стикувальному вузлі може базуватись і безпілотник у вигляді, наприклад, малого вертольота стандартної схеми (з одним несучим і одним хвостовим гвинтом); за рахунок кращих льотних характеристик та більшої відеокамери, він матиме перевагу для розвідувальних польотів, однак для коригування вогню краще використати щось дешевше.
Крім того, потрібно зробити якийсь пульт для оператора в танку, що керував би коригуванням вогню; оскільки функції оператора зводяться до розпізнавання цілей, знятих відеокамерою (безпілотним коригувальником вогню) зверху, а потім - віддачі команд індивідуального наведення ракет на цілі, причому все це треба робити щонайшвидше - видається можливим та вигідним, повністю комп'ютеризувати роботу оператора, зробивши його пультом просто стандартний комп'ютерний екран зі стилусом, на котрий, по отриманню зображення від коригувальника, видається зображення району дислокації цілей зверху, після чого оператор щонайшвидше розпізнає цілі і просто ткне стилусом у відповідні точки на зображенні, куди мають впасти ракети - всі решта функції по наведенню ракет може здійснити система комп'ютерного керування (коли в полі зору відеокамери чи безпілотника, що висить над районом дислокації цілей та бачить його зверху, з'являється черговий керований снаряд з уражаючою бойовою частиною, система комп'ютерного керування отримує всі необхідні дані, щоб керувати ним і навести його в одну з точок, куди ткнув стилусом оператор).
Крім того, щоб зменшити вірогідність зашумлення ворогом радіозв'язку між системою наведення, коригувальником вогню що висить над районом дислокації цілей, та бойовими снарядами що їх траекторію треба коригувати, варто зробити деякі антени для цього радіозв'язку напрямленими. По - перше, бажано щоб антена, що здійснює двонаправлений зв'язок від танка до коригувальника вогню, була щонайточніше напрямлена на коригувальник (для цього, природньо використати універсальну РЛС танка). По - друге, зв'язок з бойовими снарядами, що наводяться на цілі, бажано робити ретрансляцією через коригувальник вогню (сигнали корекції йдуть від танка до коригувальника, а уже від коригувальника - до снарядів, що дозволяє стріляти з закритих позицій); тоді, антени на ракетах, які cприймають сигнали від коригувальника, краще зробити напрямленими [назад] по осі самих ракет (з відповідною діаграмою напрямленості), щоб коли ракети, по навісній траєкторії, падатимуть на ціль, вони цими антенами сприймали сигнали від коригувальника, котрий висить над ними, та не сприймали можливого зашумлення з землі. По - третє, сам коригувальник вогню, що має антени для зв'язку з танком та з керованими ракетами, може мати ці антени ненапрямленими, щоб його конструкція була простішою, меншою та легшою; якщо антена від танка (його РЛС) та антени на снарядах напрямлені, як це описано вище - цього повинно вистачити, щоб уникнути зашумлення ворогом. Однак, антену на коригуючій відеокамері, що висить на парашуті й сприймає сигнали з танка, вигідно все ж зробити дещо напрямленою (при досить широкій діаграмі напрямленості), аби зменшити можливості зашумлення; тоді коригуючу відеокамеру треба зробити такою, щоб вона, під дією рульової машинки, могла повертатись навколо своєї вертикальної осі, коли зависне під парашутом над районом дислокації цілей, наводячи по азимуту антену зв'язку з танком (а також, правильно орієнтуючи зображення району дислокації цілей у оператора на екрані, що полегшить йому розпізнавання цілей - тому можливість повороту камери все одно незайва, навіть для ненапрямленої антени).
Усі ці ідеї (окрім позначених, що це підказки) були мною продумані іще перед президентськими виборами 2004 року. Навесні та влітку 2005 року, внаслідок обміну думками що виник у зв'язку з моєю політичною діяльністю, про все це стало відомо декільком іншим людям. На той час, я не бачив у відкритих публікаціях чогось подібного (хоч, може, щось і пропустив). Однак, з того часу, у відкритих публікаціях уже були оприлюднені деякі ідеї з цієї розробки: більш конкретно, я бачив російську ідею закидувати на снаряді "Смерча" коригуючий безпілотник (різниця в тому, що у них це малий літак тандемної схеми, а не вертоліт співвісної схеми); а ідея закидувати на реактивному снаряді камеру, щоб повисла б над районом дислокації цілей та коригувала вогонь, здається, стала загальновідома (хоча в публікації не розкрили, хто автор ідеї). Дуже може бути, що до цих речей паралельно додумався ще хтось - різні люди інколи роблять паралельно такі самі винаходи; зрештою, найважливіше в цій публікації, нова компоновка танка з багатоствольною ракетною установкою, все ж залишається новою, подібного я ще не бачив ніде. Так само як і щодо інших своїх ідей, я готовий підтвердити своє авторство, час коли було зроблено винахід та коли він став відомий іншим людям, а також обставини при котрих це сталося, пройшовши перевірку на сучасному варіанті детектора брехні (підпорогові запитання, неусвідомлювані відповіді, інша подібна техніка, але без анінайменшої підконтрольності), з тим щоб не виникало ніякого сумніву - чиї це ідеї, чи це не плагіат, коли я їх винайшов, і коли побачив публікації подібних винаходів. Зрозуміло, мені також було б дуже цікаво вияснити, чи не були згадані мною розробки інших авторів зроблені під впливом розкриття моїх ідей окремим людям, що було ще у 2005 році (нікого не звинувачую, та перевірити все ж цікаво, хоча б аби вияснити, чи не було у нас якоїсь зради - тим більше, маю деяке право на підозри, бо за росіянами була уже одна спроба наглого плагіату моїх винаходів). Тому, можливо, знайшовся б спосіб зробити так, щоб і конкуруючі автори пройшли подібну перевірку на детекторі брехні; зрештою, кожен винахідник хотів би відстояти свої права на винахід, тому така перевірка цілком можлива й вигідна справжнім авторам винаходів, чи не так?
Загальна ідея компоновки проста: в кормі, там де у БМП роблять відділення для десанту, в корпусі можна влаштувати об'єм у формі прямокутного паралелепіпеда, що з боків був би обмежений бортами (можливо, подвійними бортами, всередині яких знаходяться механізми гусеничного рушія або інше), знизу - днищем (можливо, теж подвійним, всередині якого можна влаштувати, наприклад, бензобак), спереду - переборкою попереднього відділення (в якому можуть знаходитись, наприклад, місця для екіпажу, можливо, башта, та інше), а ззаду - відкритий. Весь цей об'єм займає блок стволів багатоствольної ракетної установки, котрий може, повертаючись у вертикальній площині відносно осі, що проходить по нижній задній кромці вищевказаного об'єму (тобто по задній кромці днища корпусу), наводитися по куту звищення, причому при нульовому куті звищення вся передня сторона блоку стволів закрита спереду переборкою попереднього відсіку (тобто блок стволів повністю заглиблений в корпус, стріляти неможливо, але зате він захищений бронею), а при досить великому куті звищення стволи стають спереду нічим не закриті, що дозволяє запускати з них ракети (в такому положенні, блок стволів незахищений, особливо спереду, тому, зробивши постріл або серію пострілів, він може знову швидко заховатись в броньований корпус від ворожого вогню). Зрозуміло, мінімальний кут звищення, при котрому можлива стрільба, буде меншим для верхніх стволів, і більшим для нижніх стволів - тому, заряджаючи в різні стволи ракети різного типу, варто це враховувати. Незалежне від корпусу наведення блоку стволів по азимуту в такій компоновці неможливе (крім хіба дуже малих доворотів, що використовують люфт з боковими стінками - але робити механізм таких доворотів досить дорого, і це напевне не потрібно), тому наведення по азимуту здійснюється поворотом усього корпусу бойової машини. Верхню площину блоку стволів корисно зробити так, щоб вона трохи виступала за передню й бокові сторони блоку стволів, і цією закраїною накривала люфти з бортами й передньою переборкою - це корисно, щоб захиститися від опадів (або, за підказкою, від якоїсь запалювальної суміші, розлитої по броні).
Перед відділенням з блоком стволів, може бути зроблено поворотну башту з малокаліберною автоматичною гарматою. Найкраще зробити башту безлюдною - якщо наведення гармати все одно через відеокамери, а заряджання гармати автоматичне (наприклад, лентою), то екіпажу в ній по ідеї робити нічого, а без екіпажу башта буде нижчою по профілю й меншою. Однак, відсутність такої башти дозволила б зменшити мінімальний кут звищення, при якому можлива стрільба з багатоствольної ракетної установки - можливо, для деяких варіантів це було б корисно, хоча в загальному випадку, наявність башти видається вигідною. На башті (найкраще ззаду, [на потилиці]) варто змонтувати багатоцільову РЛС з фазованою решіткою - це корисно для радіолокаційного обзору, для наведення гармати на повітряні чи наземні цілі, а також для наведення ракет, вистрілених з багатоствольної ракетної установки. По азимуту РЛС наводиться поворотом башти, а також, можливо, невеликими доворотами на шарнірі кріплення до башти (зрозуміло, оскільки це РЛС з фазованою решіткою, її промінь може наводитись по азимуту незалежно від повороту башти); по куту звищення РЛС може повертатись сама, на шарнірі кріплення (за підказкою, шарнір на якому РЛС кріпиться до башти, варто зробити таким, щоб РЛС, коли вона не використовується, могла лягати лицевою стороною на дах башти, тобто набувати кута звищення -90 градусів, захищаючись таким чином від ворожого вогню, зменшуючи висоту й силует танка, та зменшуючи мінімальний кут звищення, при якому може стріляти багатоствольна ракетна установка). Зрозуміло, що цю РЛС (як і башту), варто зробити броньованою, щонайменше її тильну й бокові сторони (за підказкою, броню бокових обрамлюючих стінок РЛС краще зробити під нахилом, а плоску фронтальну поверхню блоку антен зробити так, щоб обрамлюючі її бронестінки виступали за неї з деякими закраїнами - це дозволить краще захистити РЛС бронею), аби РЛС витримувала ворожий вогонь, оскільки її знищення сильно зменшить бойові можливості.
Ця автоматична башта з малокаліберною гарматою може використовуватись не тільки проти ворожої піхоти або літальних апаратів - але й для знищення протитанкових ракет, що атакуватимуть танк. У цьому випадку, оскільки ракета наближається швидко, наведення гармати на ракету має бути (майже повністю) автоматизоване, оператор може хіба що вказувати приблизний азимут, з якого чекати атаки, й вмикати/вимикати систему автоматичного захисту від протитанкових ракет, що керувала б баштою. Оскільки башта безлюдна, вона може постійно швидко обертатися навколо своєї осі (приблизно оберт за секунду), переглядаючи радаром всі можливі напрямки, з яких можна очікувати малу ціль, що швидко наближається (протитанкову ракету); крім оборотів на всі 360 градусів, башта може також, за командою оператора, оглядати й менший сектор, тобто постійно повертатися туди - сюди, ометаючи променем радара діапазон азимутів, з яких можна чекати атаки протитанковою ракетою. Щойно радар помітить малу ціль, яка швидко наближається, він автоматично наводить на неї вогонь малокаліберної гармати (крім радара, для більш точного збивання протитанкових ракет можна використати й інші прилади - наприклад, гармата може додатково використовувати спарену з нею відеокамеру, або, за підказкою, скануючий лазерний дальномір). Крім того, якщо башта не знаходиться в режимі постійного сканування, старт протитанкової ракети можна помітити за спалахом, що супроводжує її виліт - для цього, навколо башти, або й по корпусу танка, можуть бути змонтовані, у відповідних вічках в броні, малі відеокамери (їх сектори огляду мають перетинатись, перекриваючи всі 360 градусів - їх можна використовувати й просто для огляду з танка), сигнал з яких, оброблений комп'ютером, дозволятиме видавати команду на башту: по такому - то азимуту, імовірно, стартувала протитанкова ракета (після чого башта швидко повертається й наводиться уже радаром).
Блок стволів ракетної установки, при нульовому куті звищення, ховається спереду й з боків в корпус танка, тому він достатньо захищений від ворожого вогню. Однак, з корми, цей блок стволів має вихідні отвори стволів ракетної установки - й ракети в них, по суті, повністю незахищені, навіть від куль та осколків. Тому, видається правильним вигадати якесь бронювання для задньої сторони блока стволів - таке, щоб воно не заважало безвідкатно стріляти ракетами. Це можна зробити на різний спосіб; наприклад, вихідний отвір кожного ствола, у задній стінці блока стволів, може закриватися квадратною бронекришкою, що кріпилась би своїми верхніми правим та лівим кутом на підпружинених завісах, котрі притискали б її постійно прилегло до задньої стінки блока стволів, а при вистрелі ракети зі ствола, реактивний струмінь відкривав би цю підпружинену бронекришку, так щоб вона відхилялась більш ніж на 90 градусів, уможливлюючи безвідкатний постріл, а після пострілу, під дією пружин, знову притискалась би, захищаючи хвостовик ствола від куль та осколків. Таким чином, бронювання блоку стволів з корми може складатися з таких відкидних підпружинених бронекришок, по одній позаду кожного ствола (зрозуміло, саму задню стінку блоку стволів, з отворами, теж корисно зробити броньованою). Крім того, за підказкою, бронювання задньої стінки блоку стволів можна зробити й інакше: бронежалюзями, по одному елементу бронежалюзів на один горизонтальний ряд стволів, підвішеними на завісах за верхній їх край, так щоб перед пострілом (чи серією пострілів) ці бронежалюзі одночасно відкривалися рульовою машинкою, повертаючись на 90 градусів і встаючи паралельно до стволів (уможливлюючи стрільбу), а потім знову закривалися, притискаючись до задньої стінки блоку стволів.
Запропонована компоновка блоку стволів ракетної установки (розміщення у прямокутній виїмці в корпусі ззаду) дозволяє легко міняти його на будь - яке інше обладнання, потрібне бойовій машині. Тому, видається корисним виконувати бойову машину так, щоб блок стволів ракетної установки встановлювався у прямокутну виїмку корпусу як цілісний модуль, з можливістю його заміни на щось інше. Наприклад, замість блоку стволів, на той сам танк, у прямокутну виємку корпусу, можна встановити прямокутний модуль відділення для мотопіхоти, з задніми бронедверями, перетворивши танк на бойову машину піхоти. Крім того, якщо цього модуля взагалі немає, прямокутну виїмку корпусу можна використовувати як вантажний відсік для різноманітних вантажів (для зручності, туди можна поставити бортовий кузов чи один тільки відкидний задній борт). Крім того, за підказкою, такий стандартизований бойовий відсік можна використовувати під найрізноманітніші модулі, наприклад: евакуаційний, медичний, штабний, побутовий, та інші.
По боках від башти, трохи спереду від неї, всередині корпусу танка можна зробити два робочих місця для двох членів екіпажу (вони розміщені окремо один від одного, кожен у своїй броньованій капсулі, що підвищить живучість танка). Огляд вперед можна зробити через перископи, весь решта огляд - з відеокамер, РЛС, ще якась інформація - на плоских комп'ютерних екранах, причому всіма можливостями бойової машини може керувати кожен з двох членів екіпажу (зрозуміло, краще розділити обов'язки, наприклад один керує вогнем а другий переміщенням - але якщо одна з капсул екіпажу буде уражена, другий зможе продовжувати керування). З капсул екіпажу корисно забезпечити можливість доступу до механізмів, що знаходяться під баштою (це механізми автоматичної гармати, повороту башти та РЛС, і що там ще змонтовано), для швидкого їх ремонту не виходячи з машини. Оскільки блок стволів, коли він набуває бойового положення, повинен не зачіпати за РЛС, треба конструктивно забезпечити деяку віддаль між задньою кромкою башти та передньою кромкою блока стволів; всередині корпусу, цей проміжок між бойовим відділенням та блоком стволів можна відвести під бензобак.
Перед бронекапсулами екіпажу, під нахиленою лобовою бронею, можна розмістити агрегатне відділення, де розмістити двигун, коробки передач та всі решту механізми рушія. По ідеї, ведучу зірочку гусеничного рушія краще робити передню, тоді не треба передаточних валів на корму.
Яким могло б бути бойове використання такої машини?
В першу чергу, зарядивши багатоствольну ракетну установку некерованими ракетами, отримаємо щось типу "Граду", з тою різницею, що гусениці дозволять переміщатися не тільки по дорогах, а броня дозволить надійніше захиститися від ворожого вогню. Крім того, башта з малокаліберною гарматою дозволить відбивати атаки з повітря (тут стане в пригоді РЛС, що забезпечить пошук цілей та керування вогнем), а також захищатися від різних спецгруп, котрі нападають із засідки. Варто врахувати, що некеровані ракети можуть бути різного типу: зокрема, маршевий твердопаливний двигун може займати більшу чи меншу частину їх маси, що дозволить отримати ближні ракети з потужнішою бойовою частиною, або дальні ракети - з менш потужною бойовою частиною. Бойова частина може бути різного типу - осколкова, термобарична, і взагалі яка завгодно (в такі універсальні стволи багатоствольної установки можна навіть заряджати ближні ракети що ставлять димову завісу).
Більш цікавою є можливість відбивати удари авіації, не тільки автоматичною гарматою на башті; у всі або деякі зі стволів багатоствольної ракетної установки може бути заряджено ракети [земля - повітря], тобто цю бойову машину можна використовувати не тільки для наземної боротьби, а й як машину протиповітряної оборони. Ракети можуть наводитися на повітряні цілі за допомогою РЛС - що дозволяє зробити у них не тільки теплову, а й радіолокаційну напівактивну головку самонаведення, і крім того, якщо РЛС супроводжує ціль, ракета може бути керована по радіо. Тому, наприклад, зарядивши три - чотири протиповітряні ракети, можна отримати машину, котра вражає наземні цілі, та відіб'ється й від атаки з повітря.
Нарешті, вигідним видається розробити високоточні ракети [земля - земля], що летіли б по балістичній траекторії (на максимальну дальність, стартуючи під кутом близько 45 градусів), і наводились би на ціль за радіокомандами, причому стрільба може вестись за горизонт, з закритих позицій, а спостереження за цілями йде з малого безпілотного розвідника - коригувальника вогню. Тут знову буде корисною РЛС, потужний сигнал якої дозволить утримувати радіозв'язок з безпілотником, та й самою ракетою в польоті (команди наведення можуть ретранслюватися на ракету також і безпілотником). Такі ракети могли б бути універсальною зброєю для ураження наземних цілей, причому, ефективне наведення таких ракет з безпілотного коригувальника вогню дозволило б уражати не тільки нерухомі, а й рухомі цілі; більше того, такі ракети були б найкращим засобом і для ураження ворожих танків, оскільки удар високоточної ракети, коригований з безпілотника, доводився б у найменш броньовану, верхню частину ворожої бронетехніки (башту ворожого танка краще бити не [в лоб], а [в тім'я]).
(За досить очевидною підказкою, в стволи багатоствольної ракетної установки можна зарядити й ракети, що летіли б не по балістичній траекторії - зрештою, конструкція ракети може бути будь - якою, головне щоб вона була сумісною з конструкцією стандартного ствола ракетної установки; тому, наприклад, можливим видається варіант використання ракет, у котрих після вильоту з ствола розкриваються крила, і котрі летять під дією аеродинамічних сил; такі ракети могли б летіти не по балістичній кривій, а низько, огинаючи рель'єф, наводячись радіокомандами з безпілотника, що спостерігає за ними зверху - або й самостійно шукаючи цілі, вилітаючи з ракетної установки цілим роєм та передаючи між собою інформацію по ланцюжку до оператора на бойовій машині, і т.д.; можливо, такі ракети було б вигідно застосовувати, як ще один варіант проти танків, або може вони мали б більшу дальність порівняно з балістичними, і їх було б важче збити протиракетним захистом).
Таким чином, видається імовірним, що перестрілка під час бою сучасними ракетами, на відміну від дуелі звичайних танків, буде відбуватися не в межах прямої видимості - а зза горизонту, на максимальній дальності польоту ракет, при широкому використанні безпілотних розвідників - коригувальників вогню. Тому, щоб захиститись від чужих ракет, найважливіше - вчасно помітити й збити ворожий безпілотний розвідник - коригувальник. Це означає, що можливості збивати малі повітряні цілі будуть дуже важливими, і пропонована конструкція танка пристосована для цього значно краще за інші: універсальна РЛС дозволяє швидше помітити ворожий безпілотник, обстріляти його з малокаліберної гармати з наведенням тою ж РЛС, а якщо збити треба терміново й гарантовано - вистрелити протиповітряною ракетою. Можливості збивати не тільки малі безпілотники, а й звичайні літаки та вертольоти, також дуже важливі, бо стає непотрібною спеціалізована машина протиповітряної оборони (за підказкою, оскільки ворог не може знати, які саме типи ракет заряджено у багатоствольну установку, йому доведеться враховувати всі можливі варіанти, що сильно ускладнить його задачі: наприклад, навіть якщо насправді такий танк має заряджені тільки прості ракети типу "Град", при появі цих машин ворогу доведеться боятися, а раптом у них є заряджені й протиповітряні ракети, і тоді штурмовики й вертольоти на знищення цих машин так просто не пошлеш).
Таким чином, ця конструкція танка є більш перспективною порівняно зі стандартною, з гарматою головного калібру на башті; причина цього - в тому, що високоточна ракета є значно ефективнішою за снаряд з гармати: летить далі, наводиться точніше, й краще пробиває броню ворожої техніки, діючи не кінетичною енергією, як снаряд, а (тандемною) кумулятивною бойовою частиною, що значно вигідніше. Крім того, такі ракети можуть бути різного типу, а вистрілити їх з багатоствольної ракетної установки можна в будь - якому порядку, дуже швидко, не тратячи часу на перезаряджання. Важливо також, що багатоцільова РЛС дозволяє і знаходити ворожі літальні апарати, і керувати вогнем автоматичної гармати, і наводити ракети, і підтримувати зв'язок з безпілотником - фактично, в цій компоновці, ми отримуємо універсальний бойовий комплекс, котрий може бути і протиповітряним, і протитанковим, і загального призначення, і сумішшю усіх цих варіантів - залежно тільки від того, які в нього зарядили ракети.
Треба сказати, задача озброєння танка багатоствольною ракетною установкою ставилась ще в радянські часи - в результаті, з'явилась бойова машина "Буратіно", котру чомусь вперто класифікують як вогнемет, хоча в її стволи можна зарядити й інакші ракети (ця думка не моя, але виникла вона під впливом моєї ідеї, що для багатоствольної ракетної установки на танку можна зробити дуже різні ракети - зенітні, протитанкові, високоточні - а отже, це можна зробити і для "Буратіно"). Порівняно з пропонованою компоновкою, "Буратіно" може вести вогонь прямою наводкою і повертати пакет стволів по азимуту незалежно від корпуса. Однак, ці переваги в реальному застосуванні менш потрібні: гусениці все одно дозволяють швидко розвернутися на місці для наведення по азимуту, причому спеціально виконана трансмісія уможливила б наведення по азимуту з достатньою точністю за прийнятний час; стрільба прямою наводкою такій системі буває потрібна вкрай рідко, адже переважно вогонь ведеться на велику дальність, і якщо навіть було б потрібно потрапити в ціль що знаходиться зовсім близько, у цих випадках можна застосувати стрільбу з високою навісною траекторією, коли ракета летить майже вертикально вгору і падає біля місця старту - такий спосіб добрий тим, що навколо танка не утворюється [мертвої зони], куди снаряди не можуть потрапити. Зате, на відміну від "Буратіно", пропонована компоновка дозволяє значно краще захистити бронею пакет стволів - у "Буратіно" він надто вразливий, особливо спереду, а також важчий та менш надійний; також, силует бойової машини виходить нижчим, отже її легше маскувати. Мала башта з автоматичною малокаліберною гарматою та антеною РЛС, котрої нема в "Буратіно", дозволяє знищувати невеликі рухливі цілі - в першу чергу, чужі безпілотні розвідники - коригувальники вогню, відстрілюватися від більших пілотованих літальних апаратів, а також від піхоти, всіляких спецгруп що атакують із засідки, та інших загроз.
Оскільки вогонь з багатоствольної ракетної установки, переважно, ведеться на велику дальність (за горизонт), для точного наведення таких ракет доцільно використовувати малі безпілотні розвідники - коригувальники вогню. Більше того, малі безпілотні розвідники настільки покращують бойові можливості військ, що виникає окрема, досить важлива задача: вигадати якийсь стандартний стикувальний пристрій, що дозволяв би безпілотнику здійснювати посадку на бойову машину, заправлятися паливом і знову злітати, а також, бажано, постійно базуватися на бойовій машині, навіть під час її переміщення.
Для досить широкого класу апаратів, котрі можуть здійснювати зліт та посадку вертикально (вертольоти класичної схеми, квадрокоптери, літаки з вертикальним зльотом та ін.) такий стикувальний пристрій може виглядати дуже просто. Уявімо собі вертикальну (стиковочну) трубу, стандартизованого діаметру (щоб витримувала навантаження; для апаратів не важче 10 кг, діаметром приблизно сантиметр), що виступає з конструкції військової машини (танка, бронетранстпортера, вантажівки і т.п.) вертикально вгору. Безпілотний апарат, у свою чергу, мусить бути, знизу на днищі, під центром ваги, обладнаний спеціальною прийомною (стиковочною) конічною воронкою, у котру попадала б вищевказана труба, коли апарат знижується вертикально над нею (зрозуміло, воронку треба робити так, що назовні, знизу на днищі безпілотного літального апарату, був би тільки широкий круглий вхідний отвір цієї стиковочної воронки, сама вона має знаходитись повністю всередині корпусу літального апарата, щоб мінімізувати втрати в аеродинаміці). Коли апарат знижується, з центром ваги приблизно над стиковочною трубою, кінець труби потрапляє всередину широкого вхідного отвору стиковочної воронки (розмір отвору треба підібрати так, щоб уможливити надійну стиковку навіть у поривчастий вітер), потім сковзає по її конусу і потрапляє точно в горловину стиковочної воронки, котра має бути зроблена так, щоб надійно фіксувати кінець стиковочної труби, котрий потрапив у неї. Ця горловина має бути досить довгим, довжиною в декілька діаметрів, циліндром, внутрішній діаметр котрого трохи (на люфт) більший за зовнішній діаметр стиковочної труби. Після того, як кінець стиковочної труби зайде повністю в горловину стиковочної воронки, його треба там затиснути якимось стопором - в результаті чого, безпілотний літальний апарат буде надійно утримуватися зверху на стиковочній трубі, причому під дією вітру на його вертикальний стабілізатор, він може навіть повертатися на ній, наче флюгер, тим самим мінімізуючи поперечну аеродинамічну нагрузку на стиковочну трубу. Стопор, котрим затискається стиковочна труба, можна виконати у різний спосіб; наприклад, це може бути щось типу малих лещат, притискні елементи котрих, у затиснутому положенні, проходять крізь прорізи в горловині стиковочної воронки і фіксують стиковочну трубу. Крім того, для більш надійної фіксації стиковочної труби таким стопором, на поверхні її верхньої частини, тій що входить в горловину, в місцях де до труби можуть торкатися лещата стопору, можна вирізати кільцевий жолобок - по кругу навколо труби на тій самій висоті, щоб лещата стопору точно входили в жолобок і цим законтрювали стиковочну трубу в горловині воронки, і без їх розтискання безпілотний апарат не міг би бути знятий зі стикувального вузла (щоб його не здуло поривом вітру, ударною хвилею, і т.п.) Зрозуміло, що для зльоту з такого стиковочного апарату, безпілотник має розкрутити гвинт (якщо це вертоліт - або якось інакше набрати вертикальну тягу), а потім розтиснути лещата стопору й вертикально злетіти (знявши горловину, й усю стикувальну воронку, з кінця стикувальної труби). Крім того, надійне утримання безпілотника на такому стиковочному вузлі уможливлює його постійне на ньому базування, зокрема, пристикований таким чином безпілотник можна перевозити, коли бойова машина кудись переїжджає, і досить довго зберігати його, просто у пристикованому вигляді.
Важливою можливістю такого стикувального вузла для вертикально злітаючого безпілотника є автоматична дозаправка безпілотника паливом. Для цього, стикувальну трубу треба зробити з порожниною всередині (тобто це саме труба, а не циліндричний стержень), і якщо на верху горловини стиковочної воронки зробити отвір з клапаном, для прийому палива в баки безпілотника - то подаючи рідке паливо в трубу, можна дозаправляти безпілотник, причому робити це автоматично, без участі людини. Справді, після того як безпілотник буде надійно зафіксовано зверху на стикувальній трубі, кінець котрої щільно прилягає в горловині стикувальної воронки, для перекачки палива треба тільки зробити стик між верхівкою стикувальної труби та горловиною стикувальної воронки досить щільним - що не є проблемою, якщо стикувальна труба щільно затискається стопором. В самій стикувальній трубі, зверху, можна зробити кульковий клапан (щось подібне на ніппель для шини, закритий тиском палива знизу, рухомий елемент котрого відсувався би вниз якимось механізмом, відкриваючи, коли треба, дорогу для палива), котрий відкривався би тільки в час здійснення дозаправки (за підказкою, оскільки безпілотники інколи бувають не тільки на рідкому паливі, а й електричні, майже такий самий стиковочний вузел можна використати для зарядки акумуляторів безпілотника, тільки замість клапана на кінці стиковочної труби має бути коаксіальний роз'єм, схожий на відомі стандартні роз'єми для аудіосигналу, що входитиме у відповідне стандартне гніздо в горловині стиковочної воронки, уможливлюючи передачу електроенергії).
Також важливо, реалізуючи цей стиковочний вузел, забезпечити можливість автоматичного здійснення стиковки; підлетіти близько до військової машини, обладнаної таким вузлом, безпілотник може з використанням стандартних систем керування - але для керування на остаточному етапі зближення й під час стиковки корисно застосувати спеціальну автоматику (спеціальна програма в керуючому комп'ютері безпілотника). В першу чергу, така автоматика повинна визначати положення безпілотника відносно стикувальної труби - знаючи це положення, запрограмувати автоматичну стиковку досить легко. Для цього, стиковочна труба, під час стиковки, може випромінювати якісь радіохвилі, що пеленгувалися б безпілотником, в результаті чого він отримуватиме інформацію, куди летіти на зближення зі стиковочним вузлом.
Такий стиковочний вузол можна зробити стандартним, базуючи на ньому безпілотники різного типу та призначення: наприклад, може бути важчий безпілотник, що літає на далеку розвідку, і зовсім легкий та дешевий ближній безпілотник. Тип бойової машини, на яку встановлюється такий стиковочний вузол, може також бути різним - оскільки сам стандартизований стиковочний вузол неважкий і недорогий, ним можна (до)обладнувати майже будь - які наземні військові машини, з тим, що якби було треба дозаправити або нести на собі безпілотник, це може зробити кожна машина, а не тільки спеціалізована машина обслуговування безпілотників (наявність в повітрі над військами безпілотних розвідників, котрі завжди є де базувати й дозаправляти, суттєво покращить можливості військ, та погіршить життя ворогу). Таким чином, обладнання військової техніки таким стандартним стиковочним вузлом (висувною трубою) дозволяє зробити так, щоб з групою військової техніки завжди рухалися й розвідувальні безпілотники - перелітаючи з одної машини на другу, дозаправляючись, та знову злітаючи, або залишаючись пристикованими і їдучи разом з машинами.
Стикувальну трубу, особливо на танку та іншій бронетехніці, можна зробити висувною, щоб вона ховалась у броньований корпус, коли не використовується (на звичайному танку, наприклад, така труба може висуватися з тильного бокового відділу башти - напевне, так можна переробити й існуючі танки). Крім того, можна зробити навіть стандартний бойовий модуль з таким стиковочним пристроєм, і обладнати ним існуючі бойові машини (щось типу вертикального ящика, з якого висувається вгору труба, і який прикріплюється, наприклад, за кабіною джипа чи вантажівки).
Однак, для танка з багатоствольною ракетною установкою, про котрий говориться у цій статті, розмістити таку стиковочну трубу видається досить складним завданням. На башті її розмістити не можна, бо зльоту й посадці безпілотника заважатиме РЛС; на корпусі перед баштою - стиковочна труба заважатиме стволу гармати при поворотах башти, а на корпусі за баштою - начебто, теж не можна, бо безпілотник на такій стиковочній трубі заважатиме блоку стволів ракетної установки набувати бойового положенння. Однак, за підказкою, розмістити цей стиковочний пристрій все ж можливо: для цього, стиковочну трубу треба розмістити в кормі корпуса (щоб не заважала стволу гармати на башті при її повороті назад), зліва (або справа) збоку від блоку стволів ракетної установки, щоб ця труба була висувною та ховалася між стінками подвійного борта; причому, її найбільша висота має бути порівнянна, або й вища, за висоту блока стволів у вертикальному положенні - і щоб це уможливити, труба має бути не просто висувною з корпуса, а телескопічною, тобто складатися з висовуваних одна з одної ланок, наче вудилище або антена радіоприймача. Зрозуміло, завжди використовувати максимальну висоту такої стиковочної труби не треба: коли блок стволів ракетної установки повністю захований в корпус, можна висунути тільки верхню ланку стиковочної труби, і нести безпілотник низько біля самого корпусу. Однак, якщо треба стріляти з багатоствольної ракетної установки, блок стволів набуває великого кута звищення, і тоді, щоб блок стволів не зачіпав безпілотник, стиковочну трубу можна висунути вище, на всю довжину. Якщо телескопічна стиковочна труба буде вищою за блок стволів при його вертикальному положенні, стрільба з багатоствольної установки буде можливою навіть незважаючи на пристикований безпілотник; його габарити блокуватимуть тільки декілька крайніх стволів, безпосередньо прилеглих з боку стикувальної труби; та оскільки і з цих стволів можна вистрелити, при досить зручних кутах звищення, це виконання стикувального вузла майже не заважає стрільбі. Також, велика висота стиковочної труби корисна у вітер, коли корпус танка створює сильні завихрення, що заважали б безпілотнику пристикуватись при невисокій стиковочній трубі; або, коли треба щоб розвідувальний безпілотник міг з висоти оглядати навколишню обстановку, не тратячи палива на політ, а залишаючись пристикованим до бойової машини. Крім того, таку високу телескопічну стиковочну трубу вигідно використовувати в якості потужної всенаправленої антени (для зв'язку між бойовими машинами, або з тими ж безпілотними розвідниками - коригувальниками), а можливість автоматично втягнути її в броньований корпус дозволить зберегти цю антену від ворожого вогню.
Однак, безпілотник що пристиковано зверху на таку стикувальну трубу, був би надто вразливим до ворожого вогню. Було б добре якось втягувати його всередину танка разом із стиковочною трубою, щоб під час зберігання в танку його захищала броня. Тому, також за підказкою - було б доцільно зробити в подвійному борту танка, між зовнішнім бортом та внутрішньою переборкою до відсіку блоку стволів, спеціальну нішу, куди б втягувався безпілотник, коли стикувальна труба на якій його пристиковано втягується вниз. Звичайно, захист від ворожого вогню в цій ніші був би слабшим, адже її захищено тільки одинарною бронею, а не рознесеною подвійною; однак, це все одно значно краще, аніж залишати безпілотник взагалі беззахисним зверху на стикувальній трубі. В найпростішому випадку, зверху така ніша для безпілотника, зроблена в подвійному борту танка, могла б бути взагалі відкритою; однак, можна зробити й бронезасувку, що висувалася б на бічних пазах в броні, зверху понад нішу для безпілотника, прикриваючи її згори, а коли безпілотник треба виставити наверх на стикувальній трубі - засувалася б вперед, ховаючись під верхній шар броні подвійного борта спереду від ніші для безпілотника. Також, за ще одною підказкою, безпілотник що зберігається пристикованим до труби всередині такої ніші у подвійному борту, може бути доступним через спеціальний отвір в бортовій переборці від блоку стволів - що може бути дуже корисним, оскільки замість блоку стволів на такий танк можна інколи встановити й спеціальний модуль для роботи з безпілотниками, ізсередини якого оператор міг би виймати безпілотник з ніші, ремонтувати його, міняти на інший безпілотник з якогось боєзапасу безпілотників в такому спеціалізованому модулі, й знову, через вказаний отвір, встановлювати його на стикувальну трубу. Це дозволило б, окрім звичайних ракетних танків, озброєних по одному безпілотнику на танк, отримати й спеціалізовану бойову машину, котра була б озброєна більшою кількістю безпілотників, й могла б їх ремонтувати й настроювати.
Таким чином, цей танк з багатоствольною ракетною установкою зможе бути значно ефективнішим за сучасні бойові машини. Використовуючи малі безпілотні розвідники - коригувальники вогню, він буде вести вогонь не прямою наводкою, а [за горизонт], високоточними ракетами, знищуючи бойові машини ворога на максимальній дальності вогню; а застосовуючи зенітні ракети [земля - повітря], він зможе протистояти й ворожій авіації. Оскільки головний його захист - те, що він стріляє зза горизонту, після пострілів швидко переміщається, залишаючись непомітним для ворога, то найважливіше, що треба зробити для протидії, це виявити його місцезнаходження безпілотником, котрий міг би, у свою чергу, навести високоточну ракету. Тому, протистояння двох таких бойових комплексів перетвориться, в першу чергу, у відстріл ворожих малих безпілотників. Фактично, малий безпілотний розвідник стає витратним матеріалом в такому бою, і середній час його життя над полем бою буде дуже недовгим.
Виходячи з такого розуміння ролі малих безпілотних розвідників, я спробував вигадати для цієї бойової системи щось дешевше й ефективніше, що могло б бути безпілотним коригувальником вогню. Справді, адже якщо приблизне місце дислокації ворога відоме, достатньо було б тільки закинути ракетою, зверху над ним, на досить великій висоті, відеокамеру під парашутом, що дивилася б вниз на ворожі позиції, й дозволяла б наводити високоточні ракети на знайдені цілі. Така відеокамера з радіозв'язком могла б закидатися ракетою, що вистрілюється зі стандартного ствола багатоствольної ракетної установки, а повисати над бойовими позиціями ворога ця камера могла б не тільки на парашуті, а й на гальмівній ленті, або на повітряній кульці з гелієм. Зрозуміло, оскільки парашут не може переміщатися, використання такого коригувальника обмежене; однак, в умовах сильного зенітного вогню, ця відеокамера на парашуті все одно проживе дуже недовго, так само як і малий безпілотний вертоліт на її місці - однак, на відміну від безпілотника, камера під парашутом дешевша, і більш надійно долетить на ракеті до місця з якого можна коригувати вогонь, а після влучних ударів своїми ракетами, буквально через хвилину, її місія буде виконана.
Щоб камера повисала на достатній висоті над районом дислокації цілей, коли стрільба таким розвідувальним снарядом здійснюється з тим самим кутом звищення що й бойовими снарядами (а особливо - при стрільбі на максимальну дальність), цей снаряд з відеокамерою повинен мати покращені балістичні характеристики - меншу масу бойової нагрузки, за рахунок чого - більшу масу палива / реактивного двигуна, аби набути більшої початкової швидкості, і при тому самому куті звищення летіти по більш дальній та високій траекторії (власне це й надає можливість підвісити камеру на достатній висоті над районом, у котрому звичайні бойові снаряди уже падатимуть на землю).
Зрештою, зі стандартного ствола, ракетою, можна запускати й повноцінний безпілотний розвідник (вертольотної схеми). Його компоновку можна представити, як вертикальний циліндр, діаметром дещо менший за калібр стандартної ракети, а довжиною - деяка частина довжини ракети (одна четверта, наприклад). На верхній та нижній основах цього вертикального літаючого циліндра (круглі денця циліндра, виконані так щоб вони могли обертатися відносно самого циліндра) треба змонтувати два (трьохлопастні) гвинти, лопасті одного на верхньому обертовому денці циліндра, другого - на нижньому, що оберталися б у протилежних напрямках. В результаті, отримуємо вертоліт співвісної схеми (де саме в такому циліндрі можна розмістити двигун та інші агрегати - досить очевидно), котрий міг би не просто зависати над позиціями ворога, а перелітати з місця на місце. При транспортуванні такого вертольотного безпілотника ракетою, лопасті його верхнього гвинта можна скласти (відігнути на відповідних шарнірах) вниз, прилегло до циліндра, а лопасті нижнього гвинта - подібно, скласти на шарнірах вгору, теж прилегло до циліндра; якщо в такому складеному положенні гвинти один відносно одного будуть повернуті так, щоб лопасті верхнього гвинта потрапляли в проміжки між лопастями нижнього гвинта (для трьохлопастних гвинтів, вони мають бути повернуті один відносно одного на кут 360 / 6 = 60 градусів), кожна лопасть зможе бути по довжині рівною висоті циліндра, чого повністю вистачає для польоту. Такі безпілотники, у складеному вигляді, як бойові частини спеціалізованих ракет, можна досить масово зберігати в багатоствольній ракетній установці, а коли треба - вистрілювати з неї у потрібний район для бойової роботи.
Закинутий ракетою зі стандартного ствола, такий безпілотник міг би досить довго (якщо не зіб'ють) літати над позиціям ворога. Над можливістю повертати його до своїх, дозаправляти, та посилати на завдання ще раз я не думав - однак, за підказкою, це цілком реально, із використанням того самого стандартного стиковочного вузла з вертикальною трубою: для цього, на безпілотнику, на нижньому денці його циліндричного корпусу, може бути зроблена (вищеописана) стандартна стиковочна воронка, а саме нижнє денце вертикального циліндричного корпусу безпілотника має бути зроблене так, щоб його краї оберталися (формуючи разом з лопастями нижній гвинт), а стиковочна воронка (посередині денця) й весь стиковочний вузел були прикріплені до нерухомої частини конструкції безпілотника. В такому випадку, було б можливим не тільки зберігати досить багато резервних безпілотників в стволах багатоствольної ракетної установки (фактично, зберігається в стволі ціла спеціалізована ракета, бойовою частиною якої є безпілотник зі складеними вздовж циліндричного корпусу лопастями, але все решта в цій ракеті - двигун, обтічник безпілотника - значно дешевше за безпілотник, що вистрілюється зі ствола й швидко закидується куди треба) - вцілілі безпілотники стає можливим повертати до своїх і базувати на вищеописаних стандартних стиковочних вузлах. Єдиним великим недоліком такого безпілотника, якщо обладнати його ще й стиковочною воронкою, було б те, що на нижньому денці, по центру якого зроблено стиковочну воронку, ніде поставити велику відеокамеру: її було б треба або робити дуже малою (щоб вмістилась між стиковочною воронкою і обертовим краєм денця циліндру), або хіба поміщати її десь на боковій поверхні циліндра - але тоді виникнуть проблеми, що дивитись треба через лопасті гвинта, і неможливо дивитися вертикально вниз (зрештою, сучасні відеокамери можуть бути дуже малі, тому цю проблему можна вирішити).
Зрозуміло, льотні характеристики безпілотника, що закидується ракетою, будуть відчутно гіршими за характеристики звичайного безпілотника; на стандартному стикувальному вузлі може базуватись і безпілотник у вигляді, наприклад, малого вертольота стандартної схеми (з одним несучим і одним хвостовим гвинтом); за рахунок кращих льотних характеристик та більшої відеокамери, він матиме перевагу для розвідувальних польотів, однак для коригування вогню краще використати щось дешевше.
Крім того, потрібно зробити якийсь пульт для оператора в танку, що керував би коригуванням вогню; оскільки функції оператора зводяться до розпізнавання цілей, знятих відеокамерою (безпілотним коригувальником вогню) зверху, а потім - віддачі команд індивідуального наведення ракет на цілі, причому все це треба робити щонайшвидше - видається можливим та вигідним, повністю комп'ютеризувати роботу оператора, зробивши його пультом просто стандартний комп'ютерний екран зі стилусом, на котрий, по отриманню зображення від коригувальника, видається зображення району дислокації цілей зверху, після чого оператор щонайшвидше розпізнає цілі і просто ткне стилусом у відповідні точки на зображенні, куди мають впасти ракети - всі решта функції по наведенню ракет може здійснити система комп'ютерного керування (коли в полі зору відеокамери чи безпілотника, що висить над районом дислокації цілей та бачить його зверху, з'являється черговий керований снаряд з уражаючою бойовою частиною, система комп'ютерного керування отримує всі необхідні дані, щоб керувати ним і навести його в одну з точок, куди ткнув стилусом оператор).
Крім того, щоб зменшити вірогідність зашумлення ворогом радіозв'язку між системою наведення, коригувальником вогню що висить над районом дислокації цілей, та бойовими снарядами що їх траекторію треба коригувати, варто зробити деякі антени для цього радіозв'язку напрямленими. По - перше, бажано щоб антена, що здійснює двонаправлений зв'язок від танка до коригувальника вогню, була щонайточніше напрямлена на коригувальник (для цього, природньо використати універсальну РЛС танка). По - друге, зв'язок з бойовими снарядами, що наводяться на цілі, бажано робити ретрансляцією через коригувальник вогню (сигнали корекції йдуть від танка до коригувальника, а уже від коригувальника - до снарядів, що дозволяє стріляти з закритих позицій); тоді, антени на ракетах, які cприймають сигнали від коригувальника, краще зробити напрямленими [назад] по осі самих ракет (з відповідною діаграмою напрямленості), щоб коли ракети, по навісній траєкторії, падатимуть на ціль, вони цими антенами сприймали сигнали від коригувальника, котрий висить над ними, та не сприймали можливого зашумлення з землі. По - третє, сам коригувальник вогню, що має антени для зв'язку з танком та з керованими ракетами, може мати ці антени ненапрямленими, щоб його конструкція була простішою, меншою та легшою; якщо антена від танка (його РЛС) та антени на снарядах напрямлені, як це описано вище - цього повинно вистачити, щоб уникнути зашумлення ворогом. Однак, антену на коригуючій відеокамері, що висить на парашуті й сприймає сигнали з танка, вигідно все ж зробити дещо напрямленою (при досить широкій діаграмі напрямленості), аби зменшити можливості зашумлення; тоді коригуючу відеокамеру треба зробити такою, щоб вона, під дією рульової машинки, могла повертатись навколо своєї вертикальної осі, коли зависне під парашутом над районом дислокації цілей, наводячи по азимуту антену зв'язку з танком (а також, правильно орієнтуючи зображення району дислокації цілей у оператора на екрані, що полегшить йому розпізнавання цілей - тому можливість повороту камери все одно незайва, навіть для ненапрямленої антени).
Усі ці ідеї (окрім позначених, що це підказки) були мною продумані іще перед президентськими виборами 2004 року. Навесні та влітку 2005 року, внаслідок обміну думками що виник у зв'язку з моєю політичною діяльністю, про все це стало відомо декільком іншим людям. На той час, я не бачив у відкритих публікаціях чогось подібного (хоч, може, щось і пропустив). Однак, з того часу, у відкритих публікаціях уже були оприлюднені деякі ідеї з цієї розробки: більш конкретно, я бачив російську ідею закидувати на снаряді "Смерча" коригуючий безпілотник (різниця в тому, що у них це малий літак тандемної схеми, а не вертоліт співвісної схеми); а ідея закидувати на реактивному снаряді камеру, щоб повисла б над районом дислокації цілей та коригувала вогонь, здається, стала загальновідома (хоча в публікації не розкрили, хто автор ідеї). Дуже може бути, що до цих речей паралельно додумався ще хтось - різні люди інколи роблять паралельно такі самі винаходи; зрештою, найважливіше в цій публікації, нова компоновка танка з багатоствольною ракетною установкою, все ж залишається новою, подібного я ще не бачив ніде. Так само як і щодо інших своїх ідей, я готовий підтвердити своє авторство, час коли було зроблено винахід та коли він став відомий іншим людям, а також обставини при котрих це сталося, пройшовши перевірку на сучасному варіанті детектора брехні (підпорогові запитання, неусвідомлювані відповіді, інша подібна техніка, але без анінайменшої підконтрольності), з тим щоб не виникало ніякого сумніву - чиї це ідеї, чи це не плагіат, коли я їх винайшов, і коли побачив публікації подібних винаходів. Зрозуміло, мені також було б дуже цікаво вияснити, чи не були згадані мною розробки інших авторів зроблені під впливом розкриття моїх ідей окремим людям, що було ще у 2005 році (нікого не звинувачую, та перевірити все ж цікаво, хоча б аби вияснити, чи не було у нас якоїсь зради - тим більше, маю деяке право на підозри, бо за росіянами була уже одна спроба наглого плагіату моїх винаходів). Тому, можливо, знайшовся б спосіб зробити так, щоб і конкуруючі автори пройшли подібну перевірку на детекторі брехні; зрештою, кожен винахідник хотів би відстояти свої права на винахід, тому така перевірка цілком можлива й вигідна справжнім авторам винаходів, чи не так?