Наша відповідь Керзону.

Декілька років тому, серед московської публіки був популярним анекдот про магазин з товарами для мазохістів, найвибагливішим клієнтам якого пропонували відеокасету із записом футбольного матчу між збірними України та Росії. Але з того часу випито немало пива, і хочеться знову потішити наших імперських братів-опонентів, уже відчутно розчарованих цією дрібною технічною перервою.

Для отримання нової порції задоволення, їм навіть не доведеться виходити на вулицю, бо літературна класика зараз є вільно доступна в мережі: достатньо буде просто перечитати російську та українську версії класичного літературного сюжету про дон Жуана. Нема різниці, з якої починати; але дуже бажано читати їх без перерви, зразу одну по другій, бо вся справа тут у контрасті між рівнями майстерності: безумовного центр-форварда російського письменства Олександра Пушкіна - і Лесі Українки, також не останньої людини у нашій літературі.

Такий спосіб влаштування матчевої зустрічі між видатними представниками двох народів має ту саму перевагу, що й футбол: м'яч круглий, ворота однакові, правила одні на всіх, і нехай переможе сильніший - без усяких скороминущих перед обличчям століть факторів, на кшталт поточних цін на енергоносії. Тому, дуже хотілося описати це змагання в стилі футбольного коментатора; або ж, врахувавши що двобій відбувається між Безсмертними на мистецькому високогір'ї - у стилі фантазійного кіносценарію про сутички на мечах. Але, на жаль, ті описи не були б адекватними, бо в даному конкретному випадку, пані Леся просто взяла "солнце русской поезії" за шкірку, як цуценя, і протягом всього класичного сюжету тицяла його арапським носиком в осінню калюжу, ласкаво примовляючи: "Сашуля, ну і куди ж це годиться?"
( Читати далі )