Наша відповідь Керзону.
9/10/03 09:44![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
lychakivskyДекілька років тому, серед московської публіки був популярним анекдот про магазин з товарами для мазохістів, найвибагливішим клієнтам якого пропонували відеокасету із записом футбольного матчу між збірними України та Росії. Але з того часу випито немало пива, і хочеться знову потішити наших імперських братів-опонентів, уже відчутно розчарованих цією дрібною технічною перервою.
Для отримання нової порції задоволення, їм навіть не доведеться виходити на вулицю, бо літературна класика зараз є вільно доступна в мережі: достатньо буде просто перечитати російську та українську версії класичного літературного сюжету про дон Жуана. Нема різниці, з якої починати; але дуже бажано читати їх без перерви, зразу одну по другій, бо вся справа тут у контрасті між рівнями майстерності: безумовного центр-форварда російського письменства Олександра Пушкіна - і Лесі Українки, також не останньої людини у нашій літературі.
Такий спосіб влаштування матчевої зустрічі між видатними представниками двох народів має ту саму перевагу, що й футбол: м'яч круглий, ворота однакові, правила одні на всіх, і нехай переможе сильніший - без усяких скороминущих перед обличчям століть факторів, на кшталт поточних цін на енергоносії. Тому, дуже хотілося описати це змагання в стилі футбольного коментатора; або ж, врахувавши що двобій відбувається між Безсмертними на мистецькому високогір'ї - у стилі фантазійного кіносценарію про сутички на мечах. Але, на жаль, ті описи не були б адекватними, бо в даному конкретному випадку, пані Леся просто взяла "солнце русской поезії" за шкірку, як цуценя, і протягом всього класичного сюжету тицяла його арапським носиком в осінню калюжу, ласкаво примовляючи: "Сашуля, ну і куди ж це годиться?"
Тим, хто прочитав лише пушкінського "Каменного гостя", така оцінка може видатись необ'єктивною: і справді, без контрасту зі сторони "Камінного господаря" Лесі Українки, до цієї маленької трагедії не виникає претензій. Ми бачимо класичного дон Жуана, із його донною Анною та її командором. Можливо, це все виглядає трошки банально, ну але ж і заданий каноном сюжет досить примітивний - що небанального можна знайти в тій старій історії зваблення молодої жінки, крім хіба рухомої статуї її чоловіка?
Однак, після прочитання "Камінного господаря", пушкінське творіння починає нагадувати мрію радянських громадян - автомобіль Волга - біля якої плавно пригальмував лакований Ролс-Ройс. Не стану наводити цитати, бо не хочу відбирати задоволення; все одно ці твори краще читати повністю. Зрештою, вони не дуже великі: якраз на один вечір, щоб насолодитися вишуканою грою підтекстів у діалогах, блискучими самохарактеристиками персонажів за одну-дві репліки, красномовністю їх вчинків, і в цілому - загальним рівнем дискусії, що зачіпає значно глибші пласти людського існування, аніж просто відносини чоловіка й жінки. Однак, ця драма може мати водночас і досить утилітарне застосування, бо дає декілька підказок, як треба спокушати дівчат високого гатунку. Все це, звичайно, стосується тільки "Камінного господаря", бо єдиним, що запам'яталось після прочитання "Каменного гостя", є хіба як раз картонна нежиттєвість сцени зваблення донни Анни головним героєм. Якщо жінкам Російської Імперії дійсно подобались такі шаблонні та вочевидь нещирі слова, то направду, вона не мала права на тривале існування - хоча б із міркувань доброго смаку.
Але ж зачекайте, яка Російська Імперія, адже дія відбувається в Іспанії? Ну, формально - в Іспанії. Тільки вся атмосфера пушкінського "Каменного гостя", якщо придивитись уважно, нічим не відрізняється від того ж "Евгения Онегина" - це ті самі люди, це ті самі обставини, це та сама ментальність. Та воно й не могло бути інакше, бо в цьому полягає весь сенс перенесення світового сюжету у національну літературу - інакше було б достатньо простого перекладу.
Очевидно, що й атмосфера "Камінного господаря" має небагато спільного з Іспанією; так само як і Пушкін, Леся Українка віддзеркалила ментальність її рідного світу - світу української інтелігенції початку минулого століття. І після прочитання цієї драми, раптом стає зрозумілою загадка УПА: як вони змогли, і звідки вони такі взялися? (Корені УПА - не тільки Донцов, бо й сам Донцов мусів із чогось вирости.) Завдяки Лесі Українці, заглянувши краєм ока на ті бали і на ті вечірки, маю зараз чітке відчуття складеної головоломки. Це власне вона і є - та сама нескорена Україна, яку так довго і так люто викорінювало НКВД; яку треба було викорінити і спаплюжити пам'ять, бо сама її шляхетність була небезпечна для тої, найбільш бидлацької версії російського імперіалізму; і яка, попри нерівність сил, успішно вирішила дві стратегічні задачі: врятувала населення УРСР від запланованого післявоєнного голодомору, і справою доказала йому - якими можуть бути українці. І напевне, недаремно цю драму не викладали в школі, бо прочитавши її, раптом стає так легко згадати все.
Бо непохитний дон Гонзаго чомусь дуже нагадує полковника Коновальця, а безстрашний авантюрист дон Жуан - генерала Шухевича в молоді роки, а вишукана та іронічна донна Анна - чарівну Олену Телігу, що так само знущалася над молодими офіцерами на балах у свого батька (згідно зі світовим каноном сюжету, донна Анна була тремкішою в колінцях за пані Олену, але я ж кажу - тільки про стиль, тільки про стиль)...
Напевне, на цьому можна було би й закінчити; але хочу ще звернути увагу товариства на промовисту деталь. Як вже сказалося, в обидвох творах усі діючі особи за ментальністю відповідають аж ніяк не давній Іспанії, але рідному для їх автора середовищу; однак це правило має невеличкий виняток, бо головний герой маленької трагедії Олександра Сергійовича Пушкіна "Каменный гость", авантюрист, дуелянт і жіночий улюбленець дон Жуан - за національністю є українцем.
Між іншим, це зовсім не жарт. Він є українцем не з чиєїсь примхи, а тому, що так вирішив сам Олександр Сергійович. Його дон Жуан, зрозуміло, спілкується по-російськи, як і всі інші персонажі; але час від часу він робить маленькі обмовки, що непомильно виказують його походження. Він говорить "Так" замість "Да", і гукає "Гей" замість "Ей"; таких штрихів цілком досить, щоб ідентифікувати українське коріння.
Ця деталь є цінна тим, що дозволяє трошки глибше заглянути у внутрішній світ не лише Олександра Сергійовича, але й аудиторії, для якої писалися його твори - столичної дворянської верхівки. Виявляється, незалежність характеру та успіх у жінок асоціювалися у цих людей із українським походженням; напевне, таки непогано погуляли свого часу славні запорожці по таємних кімнатках їхніх дружин та донечок.
Хтось, може, і не погодиться з цією версією про українське коріння пушкінського дон Жуана, але я все ж триматимусь такого припущення, бо маю тут добру компанію. Леся Українка не лише помітила в пушкінському тексті цей маленький штрих, але й відреагувала на нього: слуга її дон Жуана, Сганарель, теж не цілком співпадає за походженням із рештою персонажів драми, бо має таку репліку:
Ей, мiй пане!
Я доказав би кращого лицарства,
якби то я був пан, а ви - слуга.
(Виходить. Дон Жуан ховається в мавзолей)
* * *
Для отримання нової порції задоволення, їм навіть не доведеться виходити на вулицю, бо літературна класика зараз є вільно доступна в мережі: достатньо буде просто перечитати російську та українську версії класичного літературного сюжету про дон Жуана. Нема різниці, з якої починати; але дуже бажано читати їх без перерви, зразу одну по другій, бо вся справа тут у контрасті між рівнями майстерності: безумовного центр-форварда російського письменства Олександра Пушкіна - і Лесі Українки, також не останньої людини у нашій літературі.
Такий спосіб влаштування матчевої зустрічі між видатними представниками двох народів має ту саму перевагу, що й футбол: м'яч круглий, ворота однакові, правила одні на всіх, і нехай переможе сильніший - без усяких скороминущих перед обличчям століть факторів, на кшталт поточних цін на енергоносії. Тому, дуже хотілося описати це змагання в стилі футбольного коментатора; або ж, врахувавши що двобій відбувається між Безсмертними на мистецькому високогір'ї - у стилі фантазійного кіносценарію про сутички на мечах. Але, на жаль, ті описи не були б адекватними, бо в даному конкретному випадку, пані Леся просто взяла "солнце русской поезії" за шкірку, як цуценя, і протягом всього класичного сюжету тицяла його арапським носиком в осінню калюжу, ласкаво примовляючи: "Сашуля, ну і куди ж це годиться?"
Тим, хто прочитав лише пушкінського "Каменного гостя", така оцінка може видатись необ'єктивною: і справді, без контрасту зі сторони "Камінного господаря" Лесі Українки, до цієї маленької трагедії не виникає претензій. Ми бачимо класичного дон Жуана, із його донною Анною та її командором. Можливо, це все виглядає трошки банально, ну але ж і заданий каноном сюжет досить примітивний - що небанального можна знайти в тій старій історії зваблення молодої жінки, крім хіба рухомої статуї її чоловіка?
Однак, після прочитання "Камінного господаря", пушкінське творіння починає нагадувати мрію радянських громадян - автомобіль Волга - біля якої плавно пригальмував лакований Ролс-Ройс. Не стану наводити цитати, бо не хочу відбирати задоволення; все одно ці твори краще читати повністю. Зрештою, вони не дуже великі: якраз на один вечір, щоб насолодитися вишуканою грою підтекстів у діалогах, блискучими самохарактеристиками персонажів за одну-дві репліки, красномовністю їх вчинків, і в цілому - загальним рівнем дискусії, що зачіпає значно глибші пласти людського існування, аніж просто відносини чоловіка й жінки. Однак, ця драма може мати водночас і досить утилітарне застосування, бо дає декілька підказок, як треба спокушати дівчат високого гатунку. Все це, звичайно, стосується тільки "Камінного господаря", бо єдиним, що запам'яталось після прочитання "Каменного гостя", є хіба як раз картонна нежиттєвість сцени зваблення донни Анни головним героєм. Якщо жінкам Російської Імперії дійсно подобались такі шаблонні та вочевидь нещирі слова, то направду, вона не мала права на тривале існування - хоча б із міркувань доброго смаку.
Але ж зачекайте, яка Російська Імперія, адже дія відбувається в Іспанії? Ну, формально - в Іспанії. Тільки вся атмосфера пушкінського "Каменного гостя", якщо придивитись уважно, нічим не відрізняється від того ж "Евгения Онегина" - це ті самі люди, це ті самі обставини, це та сама ментальність. Та воно й не могло бути інакше, бо в цьому полягає весь сенс перенесення світового сюжету у національну літературу - інакше було б достатньо простого перекладу.
Очевидно, що й атмосфера "Камінного господаря" має небагато спільного з Іспанією; так само як і Пушкін, Леся Українка віддзеркалила ментальність її рідного світу - світу української інтелігенції початку минулого століття. І після прочитання цієї драми, раптом стає зрозумілою загадка УПА: як вони змогли, і звідки вони такі взялися? (Корені УПА - не тільки Донцов, бо й сам Донцов мусів із чогось вирости.) Завдяки Лесі Українці, заглянувши краєм ока на ті бали і на ті вечірки, маю зараз чітке відчуття складеної головоломки. Це власне вона і є - та сама нескорена Україна, яку так довго і так люто викорінювало НКВД; яку треба було викорінити і спаплюжити пам'ять, бо сама її шляхетність була небезпечна для тої, найбільш бидлацької версії російського імперіалізму; і яка, попри нерівність сил, успішно вирішила дві стратегічні задачі: врятувала населення УРСР від запланованого післявоєнного голодомору, і справою доказала йому - якими можуть бути українці. І напевне, недаремно цю драму не викладали в школі, бо прочитавши її, раптом стає так легко згадати все.
Бо непохитний дон Гонзаго чомусь дуже нагадує полковника Коновальця, а безстрашний авантюрист дон Жуан - генерала Шухевича в молоді роки, а вишукана та іронічна донна Анна - чарівну Олену Телігу, що так само знущалася над молодими офіцерами на балах у свого батька (згідно зі світовим каноном сюжету, донна Анна була тремкішою в колінцях за пані Олену, але я ж кажу - тільки про стиль, тільки про стиль)...
Напевне, на цьому можна було би й закінчити; але хочу ще звернути увагу товариства на промовисту деталь. Як вже сказалося, в обидвох творах усі діючі особи за ментальністю відповідають аж ніяк не давній Іспанії, але рідному для їх автора середовищу; однак це правило має невеличкий виняток, бо головний герой маленької трагедії Олександра Сергійовича Пушкіна "Каменный гость", авантюрист, дуелянт і жіночий улюбленець дон Жуан - за національністю є українцем.
Між іншим, це зовсім не жарт. Він є українцем не з чиєїсь примхи, а тому, що так вирішив сам Олександр Сергійович. Його дон Жуан, зрозуміло, спілкується по-російськи, як і всі інші персонажі; але час від часу він робить маленькі обмовки, що непомильно виказують його походження. Він говорить "Так" замість "Да", і гукає "Гей" замість "Ей"; таких штрихів цілком досить, щоб ідентифікувати українське коріння.
Ця деталь є цінна тим, що дозволяє трошки глибше заглянути у внутрішній світ не лише Олександра Сергійовича, але й аудиторії, для якої писалися його твори - столичної дворянської верхівки. Виявляється, незалежність характеру та успіх у жінок асоціювалися у цих людей із українським походженням; напевне, таки непогано погуляли свого часу славні запорожці по таємних кімнатках їхніх дружин та донечок.
Хтось, може, і не погодиться з цією версією про українське коріння пушкінського дон Жуана, але я все ж триматимусь такого припущення, бо маю тут добру компанію. Леся Українка не лише помітила в пушкінському тексті цей маленький штрих, але й відреагувала на нього: слуга її дон Жуана, Сганарель, теж не цілком співпадає за походженням із рештою персонажів драми, бо має таку репліку:
Ей, мiй пане!
Я доказав би кращого лицарства,
якби то я був пан, а ви - слуга.
(Виходить. Дон Жуан ховається в мавзолей)
Tags:
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
Дуже цікаво.
Re: Дуже цікаво.
10/10/03 14:35 (UTC)(no subject)
колись майже 40 рокiв тому мiй тато майже став нацгероем- надрукували його працю про переклади Бальмонтом Шевченка, де Шевченка майже не було, як можна зрозумiти
я пiзнiше спиталася, я чи мiг би Шевченко перекласти Бальмонта
треба пошукати свiй старенький жарт-
До смаку мi , що хорий ти не мнов,
I тiшу ся ,що хора не на тебе,
I тую кулю, що звемО земнов,
Ми не будЕмо копати у небо...
Вгадали?
Колись цiвiлiзованi львiв'яни говорили п'ятьма мовами якнайменше. А ще й латинською ...грецькою...
Переклад- це завжди авторизацiя.
Фауст в перекладi Лозинського набагато цiкавiший, але ж Патернак вiдомiше..
(no subject)
10/10/03 14:39 (UTC)Вгадали?
Ну звичайно ж вгадав :) Один мій товариш знає дуже цікаву людину, що займається подібними перекладами російських пісень на українську, а потім виконує ті пісні під гітару. Я бачив тільки тексти перекладів "Светит незнакомая звезда... (Надежда)", "Есть только миг между прошлым и будущим", може колись навіть розміщу їх, з посиланням на автора, у цьому щоденнику.
Сам я намагався якось перекласти баладу The Heather Ale Роберта Стівенсона (на російську її Маршак перекладав), вже маю готові чотири останні строфи, там де роз'вязка, але доробити ще й ті сім перших якось ніяк руки не доходять...
Переклад- це завжди авторизацiя.
Фауст в перекладi Лозинського набагато цiкавiший, але ж Патернак вiдомiше..
Чесно признатись, переклад Лозинським Фауста я й сам не читав - але тепер буду за ним шукати.
(no subject)
9/10/03 10:42 (UTC)Просто серцє радіє, ну який ви молодець!
(no subject)
10/10/03 14:41 (UTC)(no subject)
10/10/03 17:37 (UTC)(no subject)
12/10/03 09:06 (UTC)Усього три кліки мишкою (не один, бо там посилання на архів, а в ньому хтмл)
(no subject)
9/10/03 15:04 (UTC)та й контркультура теж не дрімає
http://www.livejournal.com/users/adolfych/190277.html (http://www.livejournal.com/users/adolfych/190277.html)
(no subject)
10/10/03 14:42 (UTC)Додам, що контр-культурний стиль зовсім не такий простий, як може комусь би здалось на перший погляд - вимагає філігранного чуття міри, а інакше вийде як з бідолашним Бродським: спробував він отак от написати "на незалежність України", а вийшло - тільки сам собі й нашкодив.
(no subject)
10/10/03 14:52 (UTC)ми розумiємося на ккультурі,
Бродській помер, його не шкода, бо по-перших, він Нобєлєвку одержав,
по - друге, був Жыд, що миттєво знецінює увесь його "так званий творчий доробок".=)))
Штирлиц занимается трешем, посмотрите у него на сайте www.obosr.ru, особенно картинки
Ну а гербы ненькі видимо стал проектировать в ответ на агрессивную кацапскую пропаганду.
(no subject)
9/10/03 23:04 (UTC)між іншим, спочатку Розумовський, а потім Грицько Нечеса грали тих цариць у всі дірки
так що пан має рацію
(no subject)
10/10/03 14:45 (UTC)(no subject)
10/10/03 20:05 (UTC)кажімо вплив гебреїв на шттське життя важко переоцінити, –
тут і банківська система і акції і кіноіндустрія, телебачення, література і взагалі вся мідія..
але хто ж ті американські гебреї?
звідки вони?
а вони ж всі українці!
приїхали сюди у 80і, 90і роки 19ст і далі до сьогодення все їдуть і їдуть
може вони не завжди себе вважають українцями, але в них ментальність українська з прошарков жидівства, але все ж таки українська
то я тут пожив і зрозумів
(no subject)
12/10/03 09:08 (UTC)Вважати українцями американських євреїв, як на мене - самообман, вони може й мають якісь сантименти до землі своїх предків, але ніяк не до народу, що на ній живе. Пам'ятаю, був вражений, з якою ненавистю на інтернет-форумі www.lebed.com/guestbook російськомовні американські іммігранти єврейського походження згадували імена Хмельницького та Петлюри.
(no subject)
12/10/03 10:07 (UTC)маю лише додати що як Ви правильно вказали ми, українці, теж часто роздріблені і посварені і в такому стані не можемо приносити користі Українській Справі, але лишаємося носіями Святої Української Ментальності, Гумору та інших рис і доносимо ці скарби до інших нещасних народів що цього не мають, так само і євреї в сша, вони вочевидь не є свідомі патріоти, але вони є несвідомі українці хоча б і частково
з іншого боку багато з них переказують гроші на різні єврейські проекти в містечка на Україні а лідери Ізраілю, такі як Щаранський, добре розуміються в нашій патріотичній проблематиці і я певен що підтримають націонал–патріотичні сили, якщо ми такі висунемо на політичну сцену коли небудь. Хоча б дайте надію))))
лебедь я читав колись, там є цікаве, але вони якось занепали в свойому власному соку і втратили актуальність, до того ж там жиди переважно з кацапії, а наші, українські евреї в еміграції часто теж відчувають нудьгу за Україною і українським, повірте, це так.
Російські ж жиди такі само як і кацапи, вони нас ненавидять, але ми виживемо а Росія наврядче
Єднаймося!
(no subject)
7/4/07 21:12 (UTC)Огорчу. Не ненавидит вас тут никто. Я понимаю, приятно выдумывать себе врагов и с блеском их побеждать --- а как еще можно победить выдуманного врага? Но о вас чаще всего просто не знают,не думают и не беспокоются. А вот украинцы редко о чем-то другом говорят, кроме как о том, что они круче России.
Ну вообщем-то......пусть говорят)
(no subject)
8/4/07 08:12 (UTC)що до вищевиладеного- поґоджуюсь.
тепер я думаю інакше
Ненависть не до чоґо нам
в нас спільний вороґ- залишки совєцкой ґебістської системи базованощ на роскраданні ресурсів
лише спільними зусиллями це можна буде здолати
Слава вільній Укращні і вільній Росії!
(no subject)
8/4/07 08:40 (UTC)