![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
lychakivskyДельтаплан - цікавий винахід, і дуже важливо що він, подібно до планера, може ширяти в терміках та динамічних висхідних потоках. Але на жаль звичайний дельтаплан не може вийти на рівень ширяння силою м'язів пілота, хоча його вага та злітна швидкість і дозволяють пілоту розганятися для злету просто ногами, несучи апарат на собі (потрібно вточнити для уникнення двозначності, що ширяння в потоках повітря не має відношення до наркоманії). Коли я думав над задачею зробити дельтаплан з можливістю самостарту (мається на увазі самостарт силою м'язів самого пілота, без застосування зовнішніх джерел енергії), то спочатку уявив собі дельтаплан з великим резиномотором, прокладеним через потовщену центральну балку. Справді, такий дельтаплан міг би мати гвинт що підіймав би його на рівень ширяння під час зльоту, а потім складався під дією потоку повітря, наче на великій авіамоделі. Енергії закрученого м'язами на землі резиномотора по ідеї мало б вистачити для злету на рівень ширяння, а більшого і не треба, решту польоту можна ширяти в терміках. Наступною ідеєю було використання штовхаючого гвинта з регульованим кроком на хвостовому кінці центральної балки, котрий після того як резиномотор втратить енергію міг би не складати лопасті, а тільки зафлюгерувати їх, і таким чином перетворитися на додатковий стабілізатор (такий гвинт було б вигідно робити дволопастним, з можливістю після закінчення роботи резиномотора зупинитися горизонтально і зафлюгерувати лопасті, причому самі лопасті, задля кращого зовнішнього вигляду та аеродинаміки, мали б мати таку саму стріловидність по передній кромці що і крила дельтаплана, як це показано на малюнку).
Все це виглядало добре і навіть дозволяло б здійснити мрію про справжні довготривалі ширяючі польоти зі стартом власними м'язами, але можна зробити ще краще. Якщо основною ідеєю є більш довге запасання енергії м'язів пілота на землі перед стартом і наступне її концентроване використання в польоті для старту в терміки, то навіщо використовувати резиномотор? Адже замість нього, можна прокласти через потовщену центральну балку дельтаплана блок акумуляторів, а штовхаючий гвинт розкручувати електромотором. Тоді заряджати акумулятори можна буде просто обертаючи руками гвинт дельтаплана на землі (електромотор тоді працюватиме в режимі генератора), а під час зльоту ця енергія буде передаватися з акумуляторів на електромотор швидко і концентровано, забезпечуючи необхідну потужність. (Знайома з університетських часів парашутистка підказує, що заряджати акумулятори можна було б не тільки тим самим електромотором, обертаючи руками гвинт чимось подібно до закручування резиномотору, але і окремим електрогенератором, котрий важить дуже мало і котрий вона зможе потім просто взяти в політ; технічне рішення зрозуміле, але за ці її методи ведення розмови їй доведеться відповісти мені особисто.)
Все це уже виглядає досить добре, але є і ще одна можливість. Коли електродельтаплан, ширяючи в потоках повітря, підніметься на значну висоту, він може почати досить стрімко пікірувати, і тоді його гвинт, працюючи в режимі розкрутки під дією потоку повітря, використовуватиме набуту за рахунок висхідного потоку енергію дельтаплана і заряджатиме акумулятори. Втративши висоту, дельтаплан може знову почати набирати її серед потоків повітря, і це можна повторювати багато разів, аж поки акумулятори не будуть повністю заряджені або навіть відновлені. Зрозуміло, що гвинт з такими можливостями (створення тяги, саморозкрутка під дією потоку повітря, робота в якості стабілізатора та руля висоти) повинен би мати відповідним чином зроблену ступицю з можливістю задавати кут атаки кожної лопасті, і більше того, корисним було б використання гвинта з можливістю задавати для тої самої лопасті різний кут атаки на кінці лопасті і біля самої ступиці, використовуючи для полотна лопасті гнучкий матеріал та задаючи кути атаки на дальній та на ближній хорді двома поворотними кромками, довшою передньою - бічною та значно коротшою зігнутою внутрішньою, котрі входять в ступицю одна за одною і повертаються незалежно одна від одної, що можна побачити на малюнку (крім того, такий гвинт з можливістю керованого повороту кожної лопасті може рятувати дельтаплан від флаттерного пікірування, а також служити додатковим рулем висоти і навіть трохи керувати креном та напрямом, в процесі керування час від часу відхиляючись від горизонтального положення і перетворюючись, фактично, на новий аеродинамічний елемент керування та створення тяги). На режимах тяги та електрогенерації обидві лопасті мають протилежно напрямлені кути атаки (для розкрутки), а на режимі руля висоти - в одну сторону (для керування по тангажу), або і протилежно (для відхилень гвинта - руля від горизонталі, з тим щоб потім здійснити обома лопастями однонаправлену керуючу дію при відповідному куті нахилу гвинта - руля до горизонту). Керувати поворотом лопастей в кожному режимі пілот міг би, наприклад, двома довгастими циліндричними ручками що закріплені на нижній балці керуючої трапеції, наче на своїй повздовжній осі, в місцях, де за неї тримається пілот, у той спосіб що вони обертаються навколо трапеції вздовж власних осей (подібно до ручки керування газом на мотоциклі, закріпленої на рулі). На тій же трапеції можна розмістити і прилади та інші керуючі елементи.
За розрахунками, енергії п'ятнадцятикілограмової батареї вистачатиме на півгодини горизонтального польоту, причому зарядити її можна буде і на землі, від електророзетки наче мобільник, а сам електродельтаплан вагою близько тридцяти кілограмів можна буде легко розібрати і переносити з собою у наплечнику, потім зібрати і після зарядки знову злетіти в небо. Дельтаплани такого типу були б цікавими для молоді, спортсменів, туристів та для всіх кого цікавить політ на власних крилах своїми силами. Принципових перешкод для реалізації цієї ідеї я не бачу, хіба що такі дельтаплани було б заборонено недемократичними режимами що заважають людям літати.
На цьому можна було би і закінчити, але ідея електродельтаплана з гвинтом що може генерувати енергію при пікіруванні може мати продовження. Справді, якщо у цей спосіб можна зробити дельтаплан, то чому не можна зробити подібний електропланер? Старт планера відбувається на більшій швидкості і планер важить більше, але оскільки енергія м'язів пілота перед стартом акумулюється, то по ідеї пілот може за рахунок своїх власних зусиль зарядити перед стартом і електропланер, особливо враховуючи що аеродинамічна якість планера суттєво більша. Крім енергії зусиль пілота, такий планер може отримувати енергію на землі від вітру, що обертав би його гвинт коли той не обертається пілотом, а також і на землі і в небі - від сонячних батарей, розміщених на його крилах (знайома з університетських часів, котра любить ходити в гори і знає особливості цих подорожей, підказує мені, що сонячні батареї могли б бути зроблені і у вигляді гнучкої обшивки крила, ще кажуть паруса, дельтаплана, і для сонячних батарей не обов'язково робити електропланер). Зрозуміло, що для електропланера весь агрегат електромотора - ступиці - гвинта мав би бути зроблений дещо інакше, при цій самій загальній ідеї. Наприклад, дволопастний гвинт цього електропланера міг би розміщуватися на верхній частині Т - подібного хвостового оперення, достатньо позаду щоб знизу під ним уже не було руля напряму і щоб ніщо не заважало його обертанню; однак на відміну від електродельтаплана цей дволопастний гвинт, що може незалежно міняти кут атаки обидвох своїх лопастей, може бути розміщено не окремо, а позаду, із зазором порядку сантиметра, за горизонтальною стабілізуючою поверхнею (стабілізатором без руля висоти), так що передній край цього гвинта (на планері він може бути без стріловидності) по всьому своєму розмаху майже торкається задньої кромки стабілізуючої поверхні (котра також знаходиться на верхній частині Т - подібного оперення, однак попереду від гвинта), причому і гвинт і стабілізуюча поверхня можуть бути з однаковим розмахом. При цьому, вигідною видається така реалізація винаходу, коли задня кромка стабілізуючої поверхні, товщиною приблизно рівна товщині лопасті гвинта на відповідних хордах, має зроблену канавку вздовж по цілому розмаху стабілізуючої поверхні, у котру заходить передній край гвинта, тоді коли цей гвинт знаходиться у горизонтальному нерухомому положенні (тобто механізована ступиця забезпечує ще й рух гвинта вперед на приблизно сантиметр відносно стабілізуючої поверхні, щоб передня кромка гвинта зайшла у відповідну канавку на задній кромці стабілізуючої поверхні; таке рішення дозволяє краще фіксувати гвинт у горизонтальному положенні та забезпечує менший опір повітря). Зрозуміло, що як і для електродельтаплану, на режимі тяги гвинта або електрогенерації найкраще буде надавати лопастям такого гвинта різних значень кута атаки на різних хордах; для цього, як і для електродельтаплану, полотно лопасті має бути пружне і гнучке, а передній край, зігнутий під прямим кутом на закінцівці щоби він далі ставав також і дальнім бічним краєм, має бути жорстким лонжероном і обертатися відповідним механізмом в ступиці; однак, ближня до ступиці бічна кромка лопасті повинна також бути жорсткою та зігнутою і входити в ступицю паралельно передньому лонжерону, позаду від нього; у цей спосіб, обертанням переднього лонжерону задається кут атаки лопасті на дальній хорді, а обертанням ближньої бічної кромки задається кут атаки лопасті на ближній хорді (все це в режимах тяги та електрогенерації; на режимі планерування кут атаки лопастей може бути, якщо не нульовий, то один і той самий по всіх хордах, причому обидві лопасті матимуть кут атаки що діятиме сумарно вгору або вниз, однак не на закрутку гвинта).
Така реалізація моторного агрегату електропланера має ще й ту перевагу, що дозволяє здійснювати перехід до планерування з мінімальною втратою аеродинамічної якості. Для планера, акумулятори вигідно розміщувати в крилах. Може ще виникнути питання, як керується цей електропланер по тангажу, особливо на режимі тяги гвинта? Це можна зробити на різний спосіб, наприклад застосувавши зависаючі елерони або цільноповоротний агрегат електродвигун - стабілізатор - гвинт (знайома з університетських часів парашутистка підказує мені, що зависаючі елерони та цільноповоротний агрегат електродвигун - стабілізатор - гвинт можна застосувати і одночасно, причому вони можуть бути автоматично керовані, і елеронами можна ще й компенсувати обертальний момент від гвинта).
Електропланер може бути зовсім мирним і служити для відпочинку, спорту та розваги. Однак, на основі цього винаходу можна зробити і бойовий безпілотник, котрий буде повністю електричним і зможе літати необмежену кількість часу, заряджаючись у небі від висхідних потоків повітря та від сонця, а на землі - від сонця і вітру.
Цей винахід був мною продуманий за час від 1997 до 2003 року. На жаль, у 2005 році через обмін думками що стався через мою політичну діяльність, цей винахід став відомим іще декільком людям, і я не впевнений, чи вони не передали його іще комусь. Тому, як і для інших своїх винаходів, і в цілому щодо всіх своїх ідей, я готовий пройти перевірку на сучасному варіанті детектора брехні (підпорогові запитання, неусвідомлювані відповіді, але без анінайменшої підконтрольності), з тим щоб підтвердити своє авторство та дату пріоритету, і якщо є конкуруючі винахідники чогось подібного, то пропоную пройти подібну перевірку з викладенням ходу міркувань також і їм - зрештою, це було б виясненням і підтвердженням авторства та пріоритету, і винахідникам просто притаманно любити свої винаходи, чи не так?
Все це виглядало добре і навіть дозволяло б здійснити мрію про справжні довготривалі ширяючі польоти зі стартом власними м'язами, але можна зробити ще краще. Якщо основною ідеєю є більш довге запасання енергії м'язів пілота на землі перед стартом і наступне її концентроване використання в польоті для старту в терміки, то навіщо використовувати резиномотор? Адже замість нього, можна прокласти через потовщену центральну балку дельтаплана блок акумуляторів, а штовхаючий гвинт розкручувати електромотором. Тоді заряджати акумулятори можна буде просто обертаючи руками гвинт дельтаплана на землі (електромотор тоді працюватиме в режимі генератора), а під час зльоту ця енергія буде передаватися з акумуляторів на електромотор швидко і концентровано, забезпечуючи необхідну потужність. (Знайома з університетських часів парашутистка підказує, що заряджати акумулятори можна було б не тільки тим самим електромотором, обертаючи руками гвинт чимось подібно до закручування резиномотору, але і окремим електрогенератором, котрий важить дуже мало і котрий вона зможе потім просто взяти в політ; технічне рішення зрозуміле, але за ці її методи ведення розмови їй доведеться відповісти мені особисто.)
Все це уже виглядає досить добре, але є і ще одна можливість. Коли електродельтаплан, ширяючи в потоках повітря, підніметься на значну висоту, він може почати досить стрімко пікірувати, і тоді його гвинт, працюючи в режимі розкрутки під дією потоку повітря, використовуватиме набуту за рахунок висхідного потоку енергію дельтаплана і заряджатиме акумулятори. Втративши висоту, дельтаплан може знову почати набирати її серед потоків повітря, і це можна повторювати багато разів, аж поки акумулятори не будуть повністю заряджені або навіть відновлені. Зрозуміло, що гвинт з такими можливостями (створення тяги, саморозкрутка під дією потоку повітря, робота в якості стабілізатора та руля висоти) повинен би мати відповідним чином зроблену ступицю з можливістю задавати кут атаки кожної лопасті, і більше того, корисним було б використання гвинта з можливістю задавати для тої самої лопасті різний кут атаки на кінці лопасті і біля самої ступиці, використовуючи для полотна лопасті гнучкий матеріал та задаючи кути атаки на дальній та на ближній хорді двома поворотними кромками, довшою передньою - бічною та значно коротшою зігнутою внутрішньою, котрі входять в ступицю одна за одною і повертаються незалежно одна від одної, що можна побачити на малюнку (крім того, такий гвинт з можливістю керованого повороту кожної лопасті може рятувати дельтаплан від флаттерного пікірування, а також служити додатковим рулем висоти і навіть трохи керувати креном та напрямом, в процесі керування час від часу відхиляючись від горизонтального положення і перетворюючись, фактично, на новий аеродинамічний елемент керування та створення тяги). На режимах тяги та електрогенерації обидві лопасті мають протилежно напрямлені кути атаки (для розкрутки), а на режимі руля висоти - в одну сторону (для керування по тангажу), або і протилежно (для відхилень гвинта - руля від горизонталі, з тим щоб потім здійснити обома лопастями однонаправлену керуючу дію при відповідному куті нахилу гвинта - руля до горизонту). Керувати поворотом лопастей в кожному режимі пілот міг би, наприклад, двома довгастими циліндричними ручками що закріплені на нижній балці керуючої трапеції, наче на своїй повздовжній осі, в місцях, де за неї тримається пілот, у той спосіб що вони обертаються навколо трапеції вздовж власних осей (подібно до ручки керування газом на мотоциклі, закріпленої на рулі). На тій же трапеції можна розмістити і прилади та інші керуючі елементи.
За розрахунками, енергії п'ятнадцятикілограмової батареї вистачатиме на півгодини горизонтального польоту, причому зарядити її можна буде і на землі, від електророзетки наче мобільник, а сам електродельтаплан вагою близько тридцяти кілограмів можна буде легко розібрати і переносити з собою у наплечнику, потім зібрати і після зарядки знову злетіти в небо. Дельтаплани такого типу були б цікавими для молоді, спортсменів, туристів та для всіх кого цікавить політ на власних крилах своїми силами. Принципових перешкод для реалізації цієї ідеї я не бачу, хіба що такі дельтаплани було б заборонено недемократичними режимами що заважають людям літати.
На цьому можна було би і закінчити, але ідея електродельтаплана з гвинтом що може генерувати енергію при пікіруванні може мати продовження. Справді, якщо у цей спосіб можна зробити дельтаплан, то чому не можна зробити подібний електропланер? Старт планера відбувається на більшій швидкості і планер важить більше, але оскільки енергія м'язів пілота перед стартом акумулюється, то по ідеї пілот може за рахунок своїх власних зусиль зарядити перед стартом і електропланер, особливо враховуючи що аеродинамічна якість планера суттєво більша. Крім енергії зусиль пілота, такий планер може отримувати енергію на землі від вітру, що обертав би його гвинт коли той не обертається пілотом, а також і на землі і в небі - від сонячних батарей, розміщених на його крилах (знайома з університетських часів, котра любить ходити в гори і знає особливості цих подорожей, підказує мені, що сонячні батареї могли б бути зроблені і у вигляді гнучкої обшивки крила, ще кажуть паруса, дельтаплана, і для сонячних батарей не обов'язково робити електропланер). Зрозуміло, що для електропланера весь агрегат електромотора - ступиці - гвинта мав би бути зроблений дещо інакше, при цій самій загальній ідеї. Наприклад, дволопастний гвинт цього електропланера міг би розміщуватися на верхній частині Т - подібного хвостового оперення, достатньо позаду щоб знизу під ним уже не було руля напряму і щоб ніщо не заважало його обертанню; однак на відміну від електродельтаплана цей дволопастний гвинт, що може незалежно міняти кут атаки обидвох своїх лопастей, може бути розміщено не окремо, а позаду, із зазором порядку сантиметра, за горизонтальною стабілізуючою поверхнею (стабілізатором без руля висоти), так що передній край цього гвинта (на планері він може бути без стріловидності) по всьому своєму розмаху майже торкається задньої кромки стабілізуючої поверхні (котра також знаходиться на верхній частині Т - подібного оперення, однак попереду від гвинта), причому і гвинт і стабілізуюча поверхня можуть бути з однаковим розмахом. При цьому, вигідною видається така реалізація винаходу, коли задня кромка стабілізуючої поверхні, товщиною приблизно рівна товщині лопасті гвинта на відповідних хордах, має зроблену канавку вздовж по цілому розмаху стабілізуючої поверхні, у котру заходить передній край гвинта, тоді коли цей гвинт знаходиться у горизонтальному нерухомому положенні (тобто механізована ступиця забезпечує ще й рух гвинта вперед на приблизно сантиметр відносно стабілізуючої поверхні, щоб передня кромка гвинта зайшла у відповідну канавку на задній кромці стабілізуючої поверхні; таке рішення дозволяє краще фіксувати гвинт у горизонтальному положенні та забезпечує менший опір повітря). Зрозуміло, що як і для електродельтаплану, на режимі тяги гвинта або електрогенерації найкраще буде надавати лопастям такого гвинта різних значень кута атаки на різних хордах; для цього, як і для електродельтаплану, полотно лопасті має бути пружне і гнучке, а передній край, зігнутий під прямим кутом на закінцівці щоби він далі ставав також і дальнім бічним краєм, має бути жорстким лонжероном і обертатися відповідним механізмом в ступиці; однак, ближня до ступиці бічна кромка лопасті повинна також бути жорсткою та зігнутою і входити в ступицю паралельно передньому лонжерону, позаду від нього; у цей спосіб, обертанням переднього лонжерону задається кут атаки лопасті на дальній хорді, а обертанням ближньої бічної кромки задається кут атаки лопасті на ближній хорді (все це в режимах тяги та електрогенерації; на режимі планерування кут атаки лопастей може бути, якщо не нульовий, то один і той самий по всіх хордах, причому обидві лопасті матимуть кут атаки що діятиме сумарно вгору або вниз, однак не на закрутку гвинта).
Така реалізація моторного агрегату електропланера має ще й ту перевагу, що дозволяє здійснювати перехід до планерування з мінімальною втратою аеродинамічної якості. Для планера, акумулятори вигідно розміщувати в крилах. Може ще виникнути питання, як керується цей електропланер по тангажу, особливо на режимі тяги гвинта? Це можна зробити на різний спосіб, наприклад застосувавши зависаючі елерони або цільноповоротний агрегат електродвигун - стабілізатор - гвинт (знайома з університетських часів парашутистка підказує мені, що зависаючі елерони та цільноповоротний агрегат електродвигун - стабілізатор - гвинт можна застосувати і одночасно, причому вони можуть бути автоматично керовані, і елеронами можна ще й компенсувати обертальний момент від гвинта).
Електропланер може бути зовсім мирним і служити для відпочинку, спорту та розваги. Однак, на основі цього винаходу можна зробити і бойовий безпілотник, котрий буде повністю електричним і зможе літати необмежену кількість часу, заряджаючись у небі від висхідних потоків повітря та від сонця, а на землі - від сонця і вітру.
Цей винахід був мною продуманий за час від 1997 до 2003 року. На жаль, у 2005 році через обмін думками що стався через мою політичну діяльність, цей винахід став відомим іще декільком людям, і я не впевнений, чи вони не передали його іще комусь. Тому, як і для інших своїх винаходів, і в цілому щодо всіх своїх ідей, я готовий пройти перевірку на сучасному варіанті детектора брехні (підпорогові запитання, неусвідомлювані відповіді, але без анінайменшої підконтрольності), з тим щоб підтвердити своє авторство та дату пріоритету, і якщо є конкуруючі винахідники чогось подібного, то пропоную пройти подібну перевірку з викладенням ходу міркувань також і їм - зрештою, це було б виясненням і підтвердженням авторства та пріоритету, і винахідникам просто притаманно любити свої винаходи, чи не так?
Tags: